Таємниці пивниць Нижнього Солотвина

[Total: 0    Average: 0/5]

Сотні загадкових, глибоких і темних печер у Нижньому Солотвині нагадують археологічні розкопки чи потаємні лабіринти. Вони вкопані в гору і ведуть у невідоме. За словами місцевих, у селі кожна родина має такий сховок для продуктів, який називають пивницею. Вздовж населеного пункту чи не через кожні кілька метрів у горах зроблені підкопи, на які встановлені двері.

На лавиці біля одного з будинків сидить літня жінка. Каже, що звуть її Оленою, фотографуватися не хоче, зізнається, що в неї також є пивниця, у ній родина зберігає картоплю, капусту, вино. Колись, коли ще не було холодильників, такі підземні ходи у скелях виконували функції холодильників. Та й зараз пивниці ідеально підходять для того, аби в них протягом тривалого часу не псувалися овочі та фрукти.

«Хтось навіть шампіньйони там вирощував. А про те,  що в 1970 році тут знімали знаменитий фільм «Ватерлоо», знають усі. Там грали світові зірки, навіть із Америки», – підкреслює співрозмовниця. Жінка зауважує, що за часів СРСР у Нижньому Солотвині було й декілька державних погребів – у них також зберігали різноманітні продукти. Але у 90-х роках їх передали у власність селянам.

«Температура у земляних підвалах стала. Приблизно 14 градусів постійно. Взимку, коли на вулиці холодно, у пивниці тепло, а влітку, навпаки, там можна ховатися від спеки», – розповідає місцева.

Назустріч вибігають три хлопчаки, вони більш говіркі.

«Підземелля приваблюють багатьох туристів. Про них чимало людей розпитують. У нас у іншому кінці села пивниця, – каже дев’ятирічний Міхайло. – Але в деяких односельців саме тут, на Маскальовому березі». Чому саме так називається місцина, хлопчина точно відповісти не може, але припускає, що це позв’язано з радянською владою, а от берегом чомусь у селі називають гору.

«Деяким пивницям більше, ніж 200 років, їх передають у спадок із покоління у покоління: від діда синові, а відтак – онукам. Заходити в них потрібно лише з ліхтариком, бо всередині темно. Але в декого до погребів підведена електрика», – долучається до розмови найстарший, 12-річний Руслан.

«Наша пивниця десь 4 метри в довжину і 3 в ширину, – зізнається найменший, 8-річний Ростік. Але є й більші».

Цікаво, що на всіх пивницях встановлено двері або з дуба, або з липи. Можливо, символічно або через те, що така деревина довше зберігалася.

Мешканці Нижнього Солотвина припускають, що будувати пивниці почали за угорської влади, коли на Закарпатті було багато виноградників і спочатку їх використовували як винні льохи. Також кажуть, що першими, ще за часів Першої світової війни, їх почали створювати італійці, які потрапляли до Австро-Угорської імперії у полон. Також місцеві розповідають, що під час Другої світової селяни ховалися у пивницях від німців.

Нижньосолотвинські пивниці на обкладинці газети «Наш Ужгород»

Більше того, як переконують Міхайло, Ростік та Руслан, у лісі є досі два великі підвали, дуже глибокі. Їх називають штольнями. Зараз вони не використовуються за призначенням, та саме там були найбільші сховища.

Загалом у Ниж- ньому Солотвині  приблизно 150 бу- динків і стільки ж пивниць, за останнім переписом, проживають 836 осіб. Перша згадка про село датується 1405 роком і стосується майнових відносин. У письмових джерелах Нижнє Солотвино відоме під угорською назвою Slatina від слова «сіль». Аналогічну назву має і потічок.

Льохи у світі – не дивина. Раніше вони були в багатьох куточках світу, однак у незайманому вигляді збереглося нині небагато підвалів. А нижньосолотвинські пивниці унікальні ще й тим, що вони рівно розміщені одна біля одної у горі, ніби з них викладено якісь ярусні конструкції. Крім того, нові сім’ї, якщо не отримали у спадок пивницю, викопують собі новий льох. А от скільки саме наразі у Нижньому Солотвині підвалів – точно не знає ніхто.

Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.