Закарпатські ромські замки: на подвір’ї «Range Rover», у родині 50 онуків
В Україні офіційно проживає близько 50 тисяч ромів, більшість із них – понад 14 тисяч осіб – на Закарпатті. Є стереотип, що вони переважно заробляють на життя жебрацтвом. А от і ні. Тисячі живуть у справжніх палацах!
Їдемо у село Підвиноградів, що за 100 кілометрів від Ужгорода. Тут мешкає понад понад 2 тисячі ромів, оселилися понад сто років тому. Дорогою питаємо стрічну жінку, де живуть багаті роми. “Хочете приключения, то їдьте головною вулицею, потім повернете наліво. Не помилитесь, бо таких замків, як там, ви ще в житті не бачили”, – чуємо у відповідь.
Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ» у Facebook
І справді, кількаповерхові палаци з позолоченими брамами видно здалеку. Дахи з дорогої черепиці. Будинки розфарбовані у різні кольори: зелений, синій, рожевий. На вулиці автівки марок “Toyota”, “Range Rover”…
ДЕ ЧОЛОВІКИ? У РОСІЇ
Щойно я ступила на територію табору, відчула на собі десятки поглядів. Циганка загороджує мені дорогу: “Що, красавица, треба, чого тут?” Відрекомендовуюсь, питаю, де барон. “Він не є тут, не є! – відповідає трохи нервово. – Чоловіків узагалі нема. Нікого! Вони у Росії. Айно, лише взимку приїдуть. А жінки тут із чужими не говорять. Заказано!”
Йду далі, а за мною зо 20 дітей віком від 5 до 12 років. Ось назустріч іде й чоловік (таки збрехала циганка, що жодного немає)! У золотистому костюмі, з краваткою, а з ним ще п’ятеро охоронців. Назвався Артемом. Його дядько тут барон уже 20 років, батько – депутат. Поки барона нема, Артем за головного. “Гарно тут у вас, справжні палаци. Звідки гроші на такі маєтки?” – питаю племінника барона.
“Наші чоловіки заробляють гроші, – каже Артем Фаркош, усміхається (чи не всі зуби золоті). – Постійно їздимо на заробітки в Росію, будуємо дачі, багатоповерхівки. За місяць зарплата 1-1,5 тисячі доларів. З однієї сім’ї на заробітки може поїхати й десятеро”. Тож за місяць сім’я ромів, як розповідає Артем, заробляє 10-15 тисяч “зелених”, а за сезон – понад 60-70 тисяч! Не дивно, що тут такі розкішні оселі…
“Росіяни ставляться до нас гірше, ніж раніше, агресивно, через останні події”, – каже Артем. “А ви я як стежите за новинами? Телевізор, інтернет маєте?” – питаю. “Техніка є лише у головних із табору. Ми віруючі Баптистської Церкви, нам заборонено читати газети, дивитися телевізор чи сидіти в інтернеті. А от паспорти мають усі”.
У СІМ’Ї – 50 ВНУКІВ!
Поки чоловіки на заробітках, жінки, пильнують будинки. Хоч то справжні палаци, роми їх називають “хижинами”. “Жінки не працюють, майже не виходять із табору. Основна їхня турбота – варити їсти та доглядати дітей. “А дітей багато, – каже Артем Фаркош. – От мені 27, уже маю п’ятеро. У мого батька – десятеро дітей, п’ятеро синів і п’ять дочок. Він має вже 50 онуків і сім правнуків!”.
Є в поселенні і школа, яка розрахована на 9 класів. За словами чоловіка, навчальний заклад може вмістити 200-300 дітей. Але в таборі їх куди більше. У цій школі вчаться писати, читати, вивчають Слово Боже – от і вся освіта. Здобувши мінімальні знання, діти переважно більше вчитися не йдуть. Бо це тут не головне. Пріоритет – сім’я та заробітки. До речі, коли я захотіла відвідати школу, то мене не впустили. Так само і в церкву. Кажуть, що чужі у ці святі місця не можуть зайти.
Мешканці табору розповідають, що дівчата тут одружуються у 12-13 років, хлопці – у 15-16. Основна місія жінки – народити дитину. Продукти роми купують у своїх магазинах, часом старші можуть на базар піти у селі. А от на городах бульбу чи помідори не вирощують. Бо табір – не те місце, де треба працювати.
ВОРОЖИТИ ЗАБОРОНЕНО
Їдучи до ромів у табір, планувала поспілкуватися з ворожкою. Уже гроші підготувала, щоби “позолотити ручку”. Та коли підійшла до двох циганок, що виглядали як ворожки – з браслетами, у хустинах, із чорним довгим волоссям – вони з обуренням сприйняли моє прохання. “Не ворожимо ми! Віра нам цього не дозволяє. Йдіть геть!”, – заявили.
Віра вірою, а за злочини тут карають за давніми звичаями, ще дохристиянськими. “Один із найважчих злочинів у ромському таборі – крадіжка у своїх. Карає винятково барон. Бесідує, а потім може побити. За зґвалтування можуть назавжди вигнати з табору, ще й у поліцію здати”, – розповідають місцеві.
Цікавлюся, яка ієрархія в таборі. “У барона є заступники, – каже Артем. – Також рада старшин – вісім найстаріших із громади. Вони мають такі ж повноваження, як і барон. Якийсь конфлікт, проблема, – вони все вирішують. Влада може перейти з покоління в покоління. А якщо наступника нема – табір голосуванням обирає нового барона”.
У таборі заборонено спиртне. А ще одним табу є жіноча стрижка. Для циганок коротке волосся – символ безчестя. А якби ромську жінку побачили у штанах, то і з табору могли б вигнати. Вони мають носити лише довгі сукні. А чоловікам тут заборонено одягати спортивні костюми.
РОМИ. ІНША СТОРОНИ ЖИТТЯ
За 14 кілометрів від села Підвиноградів є селище Королево. Там ромський табір удвічі більший, налічує близько чотирьох тисяч осіб. А живуть вони значно скромніше, тут панує бідність. Контраст помітний відразу. “Лашудес”, – вітаюся по-ромськи. Це означає “добрий день”. “Були у Підвиноградові? – питає Микола Богар, представник табору. – Не любимо їх. Там наркодилери живуть. Вони торгують наркотиками, тому й такі палаци мають. І до нас уже дісталися, тут декілька маєтків повибудовували. Чи на чесні гроші можна таку розкіш собі дозволити? Це – банда!”, пише Експрес.
Пан Микола показує мені своє село. Дозволяє заходити на подвір’я, робити фото. “Традиції в нас схожі. Нашим жінкам теж не можна стригтися. А як хтось щось вкраде, то посеред табору можуть його всі по черзі лупцювати, – розповідає чоловік. – Але замість дорогих будинків у нас бідні хатини, на 4 тисячі людей маємо дві труби, з яких тече вода. Живемо бідно, так. Але чесно. Гроші заробляємо за кордоном”.
У цьому таборі геть інша атмосфера. У Підвиноградові ставилися до мене вороже, а в Королеві зустріли радісно. Діти щирі. Навіть захотіли фото. “Наіс, наіс!”(“Дякую” ромською) – вигукували. І ще довго махали руками на прощання. Такі вони контрасти життя ромів.
