Яким закарпатським селом король відкупився від своїх воєвод
У кожного населеного пункту своя історія.
А чи відомо вам, чому Карповтлаш називається саме так?
Адже у місцини, що знаходиться між Ізою та Нанковом, давнє минуле. Колись доля цієї території, яка зараз більш відома закарпатцям завдяки чоловічому монастирю, обговорювалася на рівні королів.
Та й назва уже сама по собі говорить багато про що. У перекладі з угорської Карповтлаш означає відшкодування збитків. Та хто і що компенсував у сиву давнину на цій мальовничій, укритій густими лісами ділянці.
У книзі Йосипа Шуберта «Історія Мараморощини» подано цікаву розповідь, яка не є легендою, а базується виключно на документальних джерелах. У матеріалах використано напрацювання угорських та українських авторів.
Отже, заглянемо під завісу минулого. Уявімо собі спекотний літній день 1350 року. Карпати ще не дуже заселені, населення займається обробітком землі, розводить худобу, заготовляє деревину. Саме в такий час кінний гонець угорського короля Людовіка Великого приніс до двору тривожну звістку. Маромороський воєвода Богдан зі своїми людьми, худобою і всім майном таємно залишив свій маєток і переїхав до Молдови.
Спочатку нагадаємо, що в ті часи Хуст був північною столицею Марамороша (південною був Сиґіт, що знаходиться на території сучасної Румунії).
Отже, невідомо, що не подобалося тут Богдану, але деякі автори вважають, що йому хотілося більшої влади і що саме він заснував Молдавську державу. Після його від’їзду зі своїми підлеглими мало не половина Марамороша залишилася безлюдною зовсім. Тобто теперішні Хустський, Тячівський і Рахівський райони спорожніли.
Тому король серйозно замислився, що робити далі, адже дорога через Яблунецький перевал (тоді він називався Татарським) залишалася відкритою для нападів ворогів. Та й охороняти державу з боку Польщі не було кому. Не радів король навіть через те, що з того часу усі землі його невірного підданого Богдана почали належати виключно йому.
Тож він довго розумував над тим, що робити, і йому не спало на думку нічого кращого, ніж відправити послів до Молдови і умовити Богдана разом зі своїми втікачами повернутися. Перемовини тривали цілих 15 років.
Нарешті у 1365 році із Молдови до Марамороша переселилися двоє братів Балк і Драг разом зі своїми людьми.
Король справді радісно прийняв їх, не карав, а відвів їм під поселення долину вздовж річки Ріка поруч із Хустом, на місці нинішньої Ізи.
Багаті на урожаї землі, величезна кількість риби у водоймах, безліч тварин у незайманих лісах, відсутність ворогів через могутнього сусіда (Хустський замок) сприяли тому, що чисельність населення дуже стрімко зростала. Тож люди Балка і Драга невдовзі почали розселятися вздовж річок і займали все більші і більші площі.
Сини поселенців швидко мадяризувалися і взяли прізвище Драгфі, що в перекладі з угорської означає сини Драга. Оскільки в них було багато грошей, вони невдовзі досягли високих посад і стали жупанами Марамороської та Угочанської жуп. Їм належали території сучасних Виноградівсь-кого, Іршавського, Міжгірського, Хустського, Тячівського і Рахівсь-кого районів. Тож згодом вони мали у своїй власності у долинах річок Тиси, Тереблі, Тересви 6 поселень, Мари – 13. Ізи – 8, Віши – 5. Зараз ріки Мара, Іза та Віша знаходяться на території Румунії.
Тож, маючи такі величезні володіння та значні прибутки від торгівлі, Драгфії захотіли отримати у володіння замок, адже поруч було аж чотири – Хустський, Вишківський, Ньолаб (Королівсь-кий) та Виноградівський. Їм було вже мало просто земель, до того у них не було навіть укріпленого будинку, де б можна було зберігати гроші та коштовності. Тому, порадившись між собою, брати задумали заволодіти Хустським замком. Він подобався із усіх їм найбільше. Але як не намагалися вони зробити це, використовуючи гроші та зв’язки, здійснити мрію не вдавалося. Король Людовік не мав наміру озлоблювати воєвод проти себе, але й віддавати одну з найвеличніших фортець не хотів. Крім того, що замок був гарним, він ще й виконував стратегічну роль.
Проте врешті-решт король здався і подарував Драфіям фортецю. Це підтверджує дарча грамота від 20 серпня 1378 року. Щоправда, це був не омріяний Хустський замок, а Ньолаб. А щоб задобрити воєвод король віддав їм у довічне користування ще й одне з сіл із усіма землями та людьми. І знаходилося воно саме між Ізою та Нанковом. Із того часу місцина й має назву Карповтлаш. Тобто цим населеним пунктом воєвода задобрив Драгфіїв і при у цьому залишив собі у володіння Хустський замок.
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
