Як підкорити серця європейських модниць: ТОП-5 порад від ужгородського експортера
“Європейська правда” та представництво ЄС в Україні допомагають місцевим ЗМІ шукати “європейські” теми, цікаві читачеві та глядачеві.
Отже, ЄП пропонує вам один із таких матеріалів.
* * * * *
“Йду Парижем і бачу у вітрині модного бутика пальто, відшите нашою фабрикою!” – про такі випадки в європейських столицях директор Ужгородської швейної фабрики Мирослава Каламуняк з гордістю розповідала і раніше, до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Проте завдяки угоді, каже директор, відбулося кілька важливих речей.
Одна з головних – уже не ужгородське підприємство щосили шукає собі замовників у Європі.
Навпаки, європейські бренди самі пропонують контракти українській легкій промисловості.
Завдяки угоді скасовано мито, і відтепер з українськими підприємствами європейцям стало вигідно мати справу. Це дуже добре, адже конкуренція у легкій промисловості – неймовірна, інвестиції не захмарні, а споживач – масовий.
“Тепер ми обираємо з кількох закордонних пропозицій вигіднішу, – каже Мирослава Каламуняк. – Так, в основному продаємо не одяг, а послугу з його пошиву. Але у пріоритеті – експорт товарів власного виробництва”.
Ужгородська торгова марка “Парада” вже представлена у країнах ЄС, і Угода про асоціацію значно спростила процес виходу на цей ринок, розповідає директор. Але нарощення обсягів експорту ще попереду.
“Разом з тим ми вже стали конкурентоспроможнішими, оскільки раніше європейці платили 10-12 % податку на нашу послугу чи наш виріб, – каже Мирослава Каламуняк. – Зараз вони не платять, якщо тканина європейського виробництва. А оскільки ми працюємо з дорогими брендами, то тканини закуповують саме в ЄС, і це суттєва економія для них. А для нас – можливість на рівних конкурувати з країнами-виробниками з ЄС. Наприклад з Румунією, де практично така сама зарплата швачок”.
Порада перша:
не бійтеся оцінювати себе дорого і дбайте про рівень
Угоду про асоціацію Мирослава Каламуняк називає привідкритою хвірточкою для вирівнювання умов конкуренції, а не відчиненими навстіж воротами.
– Але ми вже можемо серед них вибирати того, хто більше заплатить. Тому перше, що б я порадила: не боятися оцінювати себе дорого. Завдяки угоді ми стали конкурентнішими, – каже Мирослава Каламуняк.
Водночас фахівець наголошує: якщо підприємство хоче отримувати кращих і дорожчих замовників, то повинно утримувати на високому рівні власне виробництво.
– Дбати про технічне оснащення, рівень спеціалістів, знання мов – це надзвичайно важливо. Наша фабрика, до прикладу, доплачує за володіння мовами, і це завжди виправдано, – розповідає директор.
Сама очільниця фабрики зазвичай спілкується із замовниками англійською.
– Інвестиції у персонал потрібні завжди, – переконує Мирослава Михайлівна. – Треба вирощувати свою команду відданих, професійних, класних спеціалістів. І це дуже важливо для конкуренції, у тому числі на європейському ринку.
Ще одна важлива інвестиція – в обладнання.
Тут ідеться про здатність підприємства виконати замовлення. Бо якщо, приміром, на фабриці є петельна машина, яка формує вирізи для ґудзиків, то цього не завжди достатньо.
Щоб пошити пальта чи жакети для “дорогого” замовника, ви мусите мати петельну машину, яка сформує не простий отвір, а отвір “з очком”. Різниця в ціні між двома машинами може становити до 8 тисяч євро.
 |
Так само можна обійтися без машини, що імітує ручний стіжок – але вручну це займе стільки часу, що не вкладешся у строки. Така машина коштуватиме 24 тисячі євро. 25 тисяч коштує кишеньковий автомат. Кишеню так само можна пошити вручну, але йдеться про час, гарантію якості і т.д.
Порада друга:
інвестувати у швачок
Саме рівень майстринь робить підприємство конкуретноздатнішим.
– Нам доводиться вчити швачок самим – і це наші гроші, час та зусилля. Було би набагато краще, якби ми могли отримати їх вже підготовленими професійними школами, – каже Мирослава Каламуняк. – Останнім часом у таких шкіл з’явилося більше ресурсів, обладнання, ситуація вже краща, ніж 5 років тому – але ж їх дуже мало. Швачка – непопулярна професія. Дарма що на швейній фабриці сьогодні можна заробити більше, ніж на будівництві чи будь-якому заводі в Ужгороді, кафе чи ресторані.
На Закарпатті, як і в багатьох інших регіонах, саме для швачок є чи не найбільше незаповнених вакансій. Про це свідчать і центри зайнятості, і спеціалізовані газети та сайти з пошуку роботи.
Ужгородська швейна фабрика заохочує своїх працівниць низкою привілеїв та додаткових сервісів. Це і довіз на роботу, і цікавий соціальний пакет із забезпеченням родини швачки найнеобхіднішим.
 |
Найважливішим стимулом є, звичайно, зарплата.
За оцінками Мирослави Каламуняк, наша легка промисловість буде конкурентноздатною до рівня зарплати 500-600 євро, тобто потенціал для зростання ще є.
– Ну а з часом ми теж будемо шукати, де можна пошити дешевше. Фабрики перетворяться у майстерні, де виготовлятимуть моделі – так це працює сьогодні в Європі, де вже практично немає швейних фабрик. Наприклад, у Франції – жодної. Вони утримують бренд, створюють колекції, роблять модну індустрію, – а шиють там, де це дешево. Те ж буде і в нас, – каже директор.
Ужгородська швейна фабрика – єдина на Закарпатті, котра зберегла так зване експериментальне виробництво. Тобто спеціалістів, які фахово можуть конструювати, моделювати, робити лекала, посадки, працювати з тканинами. Кваліфікований персонал, здатний “з нуля”, з картинки пошити виріб.
Порада третя:
знати все про моду і тенденції
Наразі великої різниці між тим, що носять українки і мешканки інших європейських країн, немає.
– Є консервативніші покупці, які купують речі минулих колекцій – а є ті, хто ревно стежить за актуальними тенденціями і купує все нове. Власне, як і в Європі, – каже Мирослава Каламуняк.
На її переконання, знання модних тенденцій для підприємства легкої промисловості – це просто необхідність.
– Тому що ми продаємо не одяг як такий, а моду. Бо у вас в шафі ж є пальто, яке так і не зносилося за 10 років, – міркує директор. – Але ви вже не можете його вдягнути, бо на вулиці вже зовсім інші кольори та форми. У більшості випадків одяг викидають сьогодні не тому, що він зносився, а тому, що вийшов з моди.
Утім, викинутий немодний одяг в Україні становить і конкурентну загрозу для швейних підприємств.
У містах процвітають мережі секонд-гендів, винаймаючи величезні торгові площі на центральних вулицях. Усе це – від бідності людей, пояснює фахівець.
– Якби сьогодні не пустити секонд-генд в Україну, то вітчизняні швейні фабрики зробили б неймовірний ривок вперед. Але поки що це недоцільно, просто через бідність. Як тільки рівень українців зросте, це необхідно буде зробити, – вважає Мирослава Каламуняк. – Іноді нам закидають, що шиємо у дорогому сегменті. Але ми не можемо конкурувати на ринку секонд-генду, це зрозуміло. Якщо його не буде, то одразу з’явиться вітчизняний одяг і дорогий, і середньої ціни, і дешевий.
Замовникам з країн ЄС “Ужгородська швейна фабрика” шиє також для дорогого сегменту – це одяг всесвітньо відомих брендів Marc O’Polo, Hugo Boss, Dolce&Gabbana, Gerry Weber та інших.
На виготовлених в Ужгороді виробах на бірці ви побачите напис “Made in Ukraine”. Бірочки з ціною у різних валютах та усім необхідним маркуванням до цього одягу одразу прикріплюють в Ужгороді.
Порада четверта:
бути професіоналами
Успіх у будь-якій справі вимагає професійності. А у виході на зовнішні ринки – й поготів.
– Я завжди кажу: от у нас в місті є 500 перукарів, але тільки до двох-трьох черга на тиждень. Інші сидять і чекають клієнтів, – каже Мирослава. – При тому, що ті двоє-троє просять удвічі вищу оплату за свою послугу. Всюди в ціні професіоналізм.
За її словами, українські виробники так само можуть заробляти на своєму професійному рівні, отримуючи дорожчих замовників, котрі стали можливими завдяки асоціації з ЄС та зменшенню мита. “А дешеві замовники як були у бідніших, ніж ми, країнах, так і залишилися там”, – додає вона.
Також українські виробники якісної продукції мають перспективи продавати в ЄС власний продукт під своїм брендом.
Порада п’ята:
подбати про естетику виробництва, безпеку і… туалетний папір
Перш ніж обрати фабрику для свого замовлення, європейський інвестор завжди проводить аудит наявних підприємств. А це понад 200 різноманітних пунктів – від пожежної безпеки і естетики виробництва до наявності гарячої води і туалетного паперу у вбиральнях.
Тож заощадивши на рулоні гігієнічного засобу, можна втратити такі бажані інвестиції.
 |
Замовник також поцікавиться, чи захищені належним чином ваші працівники, чи не експлуатується тут дитяча праця, який рівень зарплат, режим роботи, відпустки тощо.
А європейські гроші особливо актуальні для українських підприємств через високу вартість вітчизняних кредитів. У нас кредитуються під 24%, а в ЄС бізнес отримує практично безкоштовний кредит за 1%.
– У нашій країні багато чого робиться, справді відчутні певні реформи попри проблемні моменти. До прикладу, ми більше не боїмося тиску перевірок, – каже Мирослава Каламуняк. – Я не проти законних перевірок, але раніше, якщо ти працював, то ніби був усім щось винен, весь час під загрозою контролерів. Крім того, регулярно і справно повертається ПДВ, це дуже важливо, ми вже забули про минулі проблеми з цим.
Наша співрозмовниця зазначає, що попри певні претензії рухається і боротьба з корупцією, інакше поводяться чиновники.
Але найпроблемнішою залишається саме фінансова система. Виробники не можуть дозволити собі кредит за 24% річних, бо відсотки з’їдять всю рентабельність.
– Зараз ми конкурентніші зі своєю робочою силою, послугами. Як тільки нам стануть доступні нормальні кредити, зможемо конкурувати і з готовим товаром, – каже директор. – Асоціація, з усіма її ризиками, дає більше можливостей. Переконана, що все більше підприємств почнуть цим користуватися.
Ганна Твердохліб,
Ужгородський прес-клуб
Фото Михайла Балоги
