Чого закарпатська баба Анця рішила си нового любаса завести

[Total: 0    Average: 0/5]

Знайшла баба Анця на столі на кухні газету «Неділя Закарпатські новини». Сіла читати. Дивиться – кінець року, грудень на календарі, усі люди підбивають підсумки. Задумалась вона, а що сама зробила за рік, чим він їй запам’ятається.

Раптом помітила матеріал про здорове харчування. Почала читати і враз… на її щоках з’явилися сльози, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Дідо дивиться на неї і не розуміє, що трапилось. Розчулити стару не так просто, частіше плакати йому від неї хотілося, ніж аби вона просльозилася.

«Жоно добра, што ся стало?» – не витримавши, запитав її.

«Йой, чоловіче! І не звідай ня! Які ми жорстокі! – схлипуючи відповіла стара. – Ми й не задумуємеся што чиниме! Усі в нашому селі! Не лем ми. Ми ріжеме, упускаєме кров, миєме труп, обпалюєме го… А дале…. Начинаєме го розрізати. Раз удрізаєме голову, дале вуха».

«Анцьо! Ти при свойому розумі? Штось із рана пила?» – аж затрусило дідом.

«Я при свойому! А ти? Послухай ня і не перебивай! Ми злі! Усі! І ти тоже в тому числі! Есе роблять у нас у каждуй хижі! Но так вот. Дале удрізаєме ноги, розрізаєме черево, убираєме килюхи, желудок, печень, почки, льогкі, серце! Представ лише! Серце!!! І ото всьо робиться пуд весельє! Усі на ото чекают, ги на сято! Пуд 50 грам! Мало не співают. А кось може ще й співає. Літри крови стікают двором. І всім усьо добре! Ніко про ото не думає! Дале з трупа нарізают м’ясо і жарят його, сідают за стул усьов сімйов, п’ют паленку і радуються смерти чужуй!  Кой ся мало погостять, утятают кишки, чистят їх, миют і начинают робити ковбаски. Солонину удділяют уд м’яса, ріжут ї, із желудка роблять шойт, а бульшу частину трупа удкладуют на сята, дешто пакуют у морозилку, дешто у банки і в пивницю. Люди добрі! Што ми витворяєме! І так із года в гуд!»

Дідові від розповіді теж стало погано, але він так і не зрозумів, про що йде мова. Вбивцею він себе точно не вважав. Тому вирішив спитати бабу Анцю, про що вона говорить.

«Слухай, жоно добра. Я не можу поняти, што ти белендиш. Про які трупи. Про які ковбаски. Ти ся вчора отцту упила замість води? Чи наоборот голоднась, бо говіння і ото  ти на мозги давит?»

«Дурню ти старий! – аж закипіла баба. – Пак ти ся ще й не розумієш! Канєшно, де би ти ото признати хотів! Пак ти го каждий раз і ріжеш! Гентеш безсердечний!»

«Анцьо! Кажи вже, што тя за муха вкусила!»

«Мухи сплят! А я правду жизні поняла! Канєшно, взяти в руки нуж і забити в серце для тебе просто! А я каждий динь годую, глажу, говорю з ним. Я привикаю, люблю го. Завто мені й тяжко на души!»

Старий зовсім заплутався про що йде мова.

«Або ми кажеш усю правду, або зараз си пудеци наливаю, бо голову у ня зараз розорве уд дурних думок. З тобов точно біда якась нині. Явно не з тої ноги усталась. Чорт ся в тебе поселив, чи што».

Стара, витираючи сльози хусткою, нарешті зрозуміла, що до діда не доходить.

«Знаєш, яка разниця між чулувіком і свиньов? Нєт? Не знаєш! Свиня ся після п’янки в чулувіка не превращає!»  Так вот. Я нашого Ферія зарізати не дам! Я го люблю!»

Нарешті второпавши, що баба Анця мала на увазі, дід почав хреститися.

«Та ти не в свойому розумі точно! А нашто паця держат? Оби го зарізати! Оби го ізісти!» – почав психувати.

«А ти знаєш, што слідующий гуд буде годом свині! Ти што Ферія ізісти хочеш? Свиня ти всякі нещастя принесе, ти хричу старий! Хоть раз на гуд отямся!»

«Анцьо! Начиталась ся всяких гороскопу. Там постоянно гуд якогось животного. Гуд кота, пса, мавпи, бика, гада, пацкана… лиш года чулувіка ниє… не знаєш зашто?»

«Бо не заслужив!» – сердито вобвкула баба, знову схлипуючи.

«Свиня ся вважає самим добрим знаком гороскопа. Я тоже свиня! Прикинь, діду!»

«Но і Америку ти мені удкрила! Я уд першого дня женитьби знав, што ти свиня!» – насуплено відповів дід.

«А ти хрич старий!» – образилася баба.

«Нєт. Я – не хрич. Я – пацкан!»

«Ото і видко. Точно так, як оті малі сірі, што в хліві бігают, жреш усьо без розбора! А вот свиня! Ото благородноє существо! Она любит гроші! Не зря даже копілка має форму свині! Она знає заробити, знає любити світ і дуже справедлива, добра та чесна! Вот так! А слідующий гуд обіцяє добрі заробітки, стабільность, велику настояну романтичну любов!»

«Куди тобі вже любов! Ти вже найшла мене!» – не сподобалися дідові роздуми старої.

«Я ти свистала на голову, такому жестокому і безсердечному! Найду си любаса молодого! Я ще ипна жона! Хоть куди! І роботяща така, што всьо ми в руках горит. Хоть ко ся ще на ня злакомит! Єдиноє, што ми мало похудати треба, бо жерлам туй із тобов усі годи мнясуля і пак поправилася, што тепер у маршрутці мушу нараз два білети куповати, бо на одно сідєніє ся не вміщаю. А кой у Київ їхалам два проводники ня за гузицю у поїзд тручали, обим залізла. Но не біда. Удтипир я буду ветегаріанка! І не проси, обим ти шовдарь нарізала! Не проси у дня гурки, котлет, одбивних! Захочеш їсти – іди си до кума! Я буду лем овощні блюда варити. І Фері буде жити до старости! Як наш Тузік!».

Від почутого у старого аж руки затрусилися. Він не міг зрозуміти, що з дружиною трапилося.

«Анцьо! Опомнися! Без м’яса умреш! Там білок!» – почав переконувати її словами, які колись чув у телевізорі.

«Білок є і в оріхах! А в пасулі го кулько! Будеш їсти і пердіти! А Ферія різати і не думай! Аж го уб’єш, нараз тя лишу! Їш си яйця! Там тоже білка много!»

«Як яйця си їсти? З тобов непорядок!» – ще більше розхвилювався дід.

«Курячі! Гусячі! Качачі! Птиці повно в нас усякої! – пояснила баба. – А ти не чув, што уд поїдання м’яса много хвороб разних чинится. Даже рак! І ускорюєся процес старіння. Так што ти си як хочеш, а я більше го їсти не буду!»

Дід махнув рукою, зрозумівши, що нині з бабою сперечатися марно, вона від свого не відступить. Він одягнувся і пішов до сусіда, залишивши стару сам-на-сам зі своїми думками.

А баба Анця тим часом поринула в роздуми.

«Жалко паця. Фері вже такий файний ся вчинив. Я го так годовала, як себе. Нич уд нього не шкодовалам. І молока давалам му, і хліба, і бурячку все свіжих. Не дам го зарізати! Най і не мечтає старий чорт! Я го уночи упущу в хащу! Най там жиє! Ун рити знає, нариє си корінцю всяких. Та я му буду в кониць керта штось приносити. Ун на муй свист, як Тузік, усе прибігає. Най жиє, сарака! Йой, як си подумаю, кулько за всі годи ми свинь ізіли! Кулько ковбасок накрутилисьме з них! Кулько нажарилам одбивних! А што на тум світі із нами чорти будут чинити! Варити м’ясну поливку із каждого! Бульше пацят і купувати не будеме. Нашто? Они же які розумні! Треба мені тепер лиш на дієту сісти і спортом ся заняти, бо у модних магазинах одєжда ми вся мала! Муй гуд наступає! Мені тепер точно повезе і всі ся желанія ісполнят! Зажию щасливо і буде у ня всьо, што лем захочу!» – вдоволено посміхнулася баба Анця і пішла ставити на плиту воду, щоб готувати овочевий суп.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено