Інформаційне поле Закарпаття нагадує випалену пустелю

[Total: 0    Average: 0/5]

Минулого тижня двічі довелося з’їздити на Львівщину. Задоволення нижче від середнього. Транспортна галузь ледве зводить кінці з кінцями, людей їздить зовсім небагато, хіба що перед самим Львовом набивається ціла казкова рукавичка. Висновок: провінція деградує, люди щось заробляють тільки у великих містах, та й то їхній бізнес там якийсь надто непевний, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Села за вікном цілком шевченківські: чорніше чорної землі. Взагалі назовні краще не виглядати, бо усюди мерзота запустіння. Позитивом виділяється хіба що новенький Бескидський тунель, який дозволив потягам рухатися десь на півгодини швидше. Натомість вокзальчики стоять порожні: ні звичної колись торгівлі, ні взагалі будь-якого життя.

Настрої у вагонах якісь притлумлені, навіть апокаліптичні. Публіка більше мовчить чи й просто огризається. Відчувається, що ні в кого немає якоїсь певності у завтра. Про вибори говорять, але переважно словами, що не вживаються у пристойних товариствах. Жодної перспективи на краще із виборами не пов’язують. Усі переймаються виключно тим, аби не стало ще гірше. Усі радіють хіба з того, що скоро це усе має завершитися, хоча, найімовірніше, і не найкращим способом.

Інформаційне поле України і Закарпаття нагадує випалену пустелю. Суцільні воронки, руйнування, спогади про колишні оази. Лідерів громадської думки не лишилося. Усе скомпрометовано по максимуму. Власне, і виборча кампанія є передусім війною компроматів. Про позитив майже не мовиться. Та й чи є він узагалі? Жодні переможні реляції про якісь натяки на майбутнє покращення в економіці поки не сприймається. Усе, про що з радістю рапортують урядовці, поки не збігається з тим, що ми бачимо у повсякденному житті. Про війну ніхто взагалі не говорить нічого конкретного, хоча саме це хвилює людей найбільше. Загальні фрази давно вже нікого не влаштовують.

Наразі зрозуміле одне: голосуватимуть не виборці, а їхні злидні. Демократія у країні, доведеній до відчаю і бідності, не приводить ні до чого гарного. Це продемонструвало Закарпаття 1924 року на виборах до чеського парламенту. Тоді у краї цілком легітимно і переконливо перемогли комуністи. Радянська історіографія дуже любила це згадувати, наголошуючи на особливій революційній свідомості закарпатців. Насправді ж ніякої особливої свідомості там не було, а були просто безпросвітні злидні, які і штовхнули наших предків на такий крайній радикалізм. Офіційна Прага, звісно, була украй незадоволена, заявляла, що такий край ще не готовий до автономії. Наш вибір 1924 р. перекреслив надії на самоврядність, на демократичний розвиток доморощеного політикуму на довгі-довгі роки. Тільки поступове, дуже повільне і цілком відносне покращення життя все-таки зумовило наступні більш цивілізовані вибори закарпатців.

Зараз знову вже не Закарпаття, а ціла Україна стоїть перед подібною перспективою проголосувати за щось максимально екзотичне і перекрити собі шлях у майбутнє на тривалий час. Історичний процес традиційно розвивається хвилею, по синусоїді: то вгору, то униз. Якщо п’ять років тому суспільство переживало значний масовий ентузіазм, зараз усе охоплено депресією. Усе вийшло відповідно до старої приказки: «Не хотіли по-поганому, то буде по-хорошому, але стане ще гірше». Корупція за цей час тільки зросла, гривня впала, ціни стрибнули, трудова еміграція перетворилася на панічну втечу усього живого з України. І господарські, і культурні організми дихають на ладан. Таке враження, ніби відбувається просто зачистка України під якийсь принципово новий проект.

Найгірше, що зараз човна розхитано до критичного стану. Усі облиті брудом по вуха. Виявляється, що жодного порядного політика у нас взагалі немає. Причому дана війна компроматів продовжиться ще й під час подальшої парламентської кампанії. І це якщо ще вдастся уникнути розбірок на Майдані за результатами президентських виборів. Знову доведеться жити під керівництвом максимально обпльованих і зневажених нами же самими лідерів.

І все-таки весна поступово утверджується і за вікном, і в душах. Це єдине, що може нас розм’якшити і зігріти – бодай трохи. Дощику і листочкам байдуже до наших неурядиць. Вибори чи невибори, а слід зеленіти, пробиватися з-під землі і жити далі. Навіть якщо перспектива поки абсолютно незрозуміла. Зелень несе вітаміни – і біохімічні, і духовні. Весна завжди надія, яка помирає останньою…

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.