Секрети найбільшого ужгородського ринку

[Total: 0    Average: 0/5]

Він став людям таким рідним, що вони  тут торгують сім’ями і проводять більшу частину життя

Кожен закарпатський ринок – ніби окреме місто у місті. Ужгородський на Краснодонців – теж не виняток. Там ніби інший світ, інша реальність… така нерозгадана і цікава, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Оскільки ринок знаходиться у досить віддаленому місці, купувати туди їде далеко не кожен. Але журналіст газети «Неділя Закарпатські новини» вирішив вивчити життя ринку, дізнатися, що турбує тих, хто там працює, і тих, хто купує, що взагалі можна там придбати.

Великий парк атракцій

На перший погляд ринок – ніби парк атракцій. Там багато павільйонів  із дитячими речами, усілякими іграшками, візками для новонароджених, ліжечками та різними цікавинками. Так і хочеться повернутись у дитинство і купити собі пухнастого ведмедика або рожеву свинку. Однак наша мета на ринку – зовсім не покупки, а дослідження. Тож вирушаємо знайомитись із тими, хто проводить тут кожен день і знає всі секрети.

Між рядами (яких тут, здається, безліч) можна заблукати. Тим більше людині, яка востаннє була тут ще тоді, коли торгівля здійснювалася ще з різнокольорових палаток. Тепер же кожен продавець має більш-менш нормальне робоче місце і, купуючи одяг, не потрібно шукати роздягалень, річ можна одразу ж приміряти.

Це, безумовно, тішить.

Незважаючи на те, що ми завітали на ринок у робочий день, побачили, як між прилавками тиняються маленькі роми. Вони не просять милостиню, нічого не купують, просто роздивляються.

Підходимо до хлопчика років 10 і питаємо, чому він один. Каже, що приїхав із мамою з Мукачівського району. Вона шукає тканину собі на сукню, бо у сестри незабаром весілля, тож вона повинна пошити собі до свята гарний наряд. Невдовзі до смаглявого Йовжіка, як він представився,  підходить молода жінка з дівчинкою років 5, тримаючи маму за руку. Вона з пакунками. Питає, що ми хочемо від її сина. З’ясувавши, що метою нашої поїздки на ринок є дізнатися про життя цього місця, розповідає, що сюди отоварюватися їздить часто.

«Туй усе є. У нас у Мукачеві тоже файний базар, – ділиться вона думками. – Айбо в Ужгороді я маю своїх люди, они роблять мені скидки. Мені май вигодно приїхати сюди і купити много всього, чим переплачувати у нас. Скоро в ня ся донька уддає, треба на свадьбу ся по-людськи уладити».

Відтак молодиця йде далі, а діти, оглядаючись, нічого навіть не просячи, прямують за нею.

А ми підходимо до жінки років 60, яка роздивляється ляльок.

«В онучки день народження у неділю. Думаю, що їй купити. Такі іграшки дорогі, що слів немає, – нарікає вона. – Але ж дитина то не розуміє. Вона мріє про Барбі з ляльковим будиночком. Куплю без будиночка. Краще ще їй щось із одягу придбаю, хоч буде мати, в чому в садок ходити. Пенсія мала, але дитині ж не буду про це розповідати».

Тим часом до нас підходить молода мама з хлопчиком років 6.

Малий виривається від неї і одразу ж примощується в багажник великої машинки та починає їздити. Жінка просить сина встати, пояснює, що так робити не можна, але хлопчик не тільки її не чує, але й починає плакати: «Хочу цю машину! Купи її мені!».

Мати намагається пояснити, що вона дорога, коштує 2500 гривень, але ціна її сина зовсім не цікавить, він встає і тягне за собою іграшку, яка йому так сподобалась.

Продавчиня бачить всю цю картину і пропонує жінці віддати машину за 1800 гривень, та вона її не слухає і силою відтягує сина геть.

А до будиночка підходить чоловік із дитиною на плечах. Хлопчику десь два роки. Батько роздивляється гойдалки, а відтак пропонує синові спробувати кожну. Малюку не подобається жодна. Він знаходить собі відеречко і починає розпаковувати. Чоловік усміхається і розраховується за те, що син сам собі обрав.

Вдоволено вони разом ідуть далі. А ми прямуємо до павільйонів  із одягом.

Невже ринок помирає? Де покупці?

Одежі на ринку дуже багато. Тут можна знайти абсолютно все, що лише забажає душа. Проте чомусь покупців біля такого товару не надто багато.

Тому заводимо розмову з продавцями, розпитуємо їх про те, що і коли купують, які ціни, на що найбільший попит.

«У мене складається враження, що ринок взагалі помирає, – каже Олексій. – Ті, в кого є гроші, купують в магазинах, там дорожче, але нікуди їхати не треба. В Ужгороді їх дуже багато, тож вибір великий. Ще одна категорія людей віддає перевагу стокам та секонд-хендам. Там хоч одяг і не завжди новий, але за помірну ціну можна знайти якісні речі, навіть брендовий одяг минулих сезонів. Думаю, найбільше ужгородців отоварюються саме там. На ринок же йдуть найбідніші. Багато хто – за звичкою, а хтось – у надії купити щось нове і модне дешево».

Утім ціни тут не завжди такі й низькі. На окремі речі – такі ж, як на схожий товар у магазинах. Є чимало підробок під відомі фірми. Найбільше «Адідасу».

Наприклад, кросівки з логотипом цього бренду коштують 1200-2500 гривень. Продавчиня й не приховує, що це не оригінал, але нахвалює, що взуття дуже якісне і довго носитиметься.

«Переважно ми веземо товар із Одеси та Харкова. Із-за кордону зараз не дуже вигідно. Маємо багато китайської продукції, але найбільше – нашої, української, – запевняє вона. – От за полотняні кросівки прошу 650 гривень. Можу віддати й за 500. Минулорічні з іншої колекції продам і за 400, якщо візьмете дві пари».

А тут починається вже найцікавіше. Просимо 35-ий розмір. Жінка перекидує всі коробки догори дном, але не може знайти. Телефонує дочці, що торгує на іншій точці. Але в неї маленького розміру  також немає. Тож вона пропонує 36-й, мовляв, вони маленькі.

Саме в цю мить чомусь пригадалися радянські часи і дефіцит, коли людям з маленькими ногами радили купувати взуття у «Дитячому світі». І навіть якщо це для покупця звучало образливо, продавці лише хитро посміхалися, мовляв, не подобається – ваші проблеми.

Зараз із клієнтами ніхто так не поводиться. Навіть не знайшовши потрібного розміру, наша нова знайома всіма силами намагається втримати покупця, пропонує великі знижки і виймає з коробок усе найменше взуття, що лише має, обдзвонює навіть знайомих, які продають взуття і загалом робить все для того, аби ми щось купили… навіть якщо не в неї самої. І це вражає!

Врешті-решт усе закінчується тим, що ми дійсно знаходимо кросівки, які тримаються на нозі і які не доведеться губити посеред дороги, як Попелюшці. Аби винагородити старання продавчині, купуємо їх, а вона настільки вдячна, що робить величезну знижку.

«Зараз покупців небагато. Зима і березень у році найважчі. Торгівля пожвавлюється у квітні-травні і так до кінця осені, – розповідає вона. – Влітку багато іноземців, вони тут шукають сувеніри. Але на згадку можуть прикупити і дещо з одягу чи взуття. У будні покупців дуже мало взагалі. У суботу-неділю ситуація трохи покращується. Бо люди вільні, не треба йти на роботу, тож можна вирушати за покупками».

За словами Анни, вона на ринку працює вже років 10. Продавців не винаймає, бо їм потрібно платити, а це їй наразі не по кишені, тому працює сама на себе.

«Багато хто з наших залучає до роботи родичів. Я, наприклад, маю одну точку, донька – другу, син – третю. Купуємо аналогічний товар і коли треба – обмінюємося. Але буває так, що батько торгує джинсами, син – взуттям, а донька – білизною. У всіх свої схеми, тут головне – не прогоріти, вгадати попит, при цьому враховуючи платоспроможність людей», – зізнається вона.

Загалом настрій у продавців на ринку досить песимістичний. Майже всі бідкаються на те, що люди купують мало, що грошей у них немає.

Тут, скоріш за все, доцільно було б адміністрації подумати про рекламу ринку, щоб зробити його більш популярним. У Києві, наприклад, ринки активно рекламуються. Скажімо, як «Даринок», де торгують аналогічним товаром. Там навіть влаштовують покази мод, аби залучити до покупок більше людей, проводять різні акції та розіграші з метою привернення уваги клієнтів. Тож закарпатцям варто взяти добрий приклад у киян.

Товари та іноземці

Загалом на цьому ринку можна купити якщо не все, то майже все. Є тут і меблі, і електротовари, і побутова техніка, і килими, і штори, тюлі, карнизи, і сантехніка, і шпалери, і господарські товари, і посуд. У кожному павільйоні велике розмаїття товарів. Дістатися сюди можна якщо не власним транспортом, то маршруткою. Зараз на ринок їде нова 18-ка.

Цікаво, що можна побачити там не лише ужгородців, але й покупців із різних куточків області, навіть іноземців.

Віра, що торгує дорожніми сумками та ранцями, запевняє, що до неї часто їдуть клієнти з Тячівського та Хустського районів.

«Ті хлопці – заробітчани. Їм потрібні великі валізи. Вони вже роки беруть їх саме в мене. Ще й знайомих та друзів привозять. Заодно тут отоварюються продуктами», – каже вона.

Найчастіше сюди їдуть за покупками словаки. Купують у нас зазвичай солодощі. Бо в нас така продукція і смачніша, і дешевша, ніж у них. Однак є й угорці та чехи, а ще – чимало студентів із різним кольором шкіри.

Вони найчастіше тут купують спортивні костюми та взуття. Для них це – дуже дешево. Тому деякі продавці підійшли до питання підприємливо і почали закуповувати та продавати, скажімо, індійську одежу.

Утім більшість тих, хто торгує на ринку, усе ж більше налаштовані на закарпатського покупця і обирають для продажу більш традиційні для нас товари.

Є на ринку і різні ремонтні майстерні. Найбільше з них стосуються мобільних телефонів. Можна купити і автомобілі, і запчастини до них.

Цікаво, що продавці дуже охоче спілкуються з нами, як із клієнтами, але побачивши фотоапарат і дізнавшись нашу справжню мету візиту, одразу просять: «Лиш про мене не пишіть». Фотографуватись вони також майже всі відмовляються. Але, почувши у відповідь, що їхнє ім’я не фігуруватиме у матеріалі, цікавляться, яке видання представляємо, кажуть, що про газету «Неділя Закарпатські новини» неодноразово чули, читали її. Також, за словами багатьох продавців, нині себе без ринку вони не уявляють, адже саме тут проходить більша частина їхнього життя, до всього вони звикли і торгують на Краснодонців уже далеко не перший рік.

Жінки, яких на ринку найбільше, дуже охоче пояснюють, що де можна купити, дають поради, як вибирати той чи інший товар, навіть якщо самі реалізовують інший. Найбільше їм подобається говорити про продукти, тож радять, які з них варто брати гуртом, а які вроздріб.

Загалом ринок на Краснодонців дуже відрізняється від інших ринків Ужгорода. І не тільки гігантськими розмірами, адже він є дійсно найбільшим на Закарпатті. Тут чомусь пригадуються 90-ті і часи, коли торгували на стадіоні «Авангард». Утім тепер усе по-іншому. І товари не ті, і люди інші. Але щось подібне таки є… можливо, атмосфера… можливо, власний азарт полювати за вигідними покупками, а можливо, навіть щось досі нерозгадане, але особливе.

І наостанок хочеться побажати всім тим, для кого ринок став чи не другою домівкою, аби їхній бізнес розвивався, аби самі вони більше урізноманітнювали товар, аби експериментували з асортиментом, розвивалися  і рекламувалися… щоб про них знали інші, щоб торгівля тут кипіла так, як колись… у ті часи, про які меланхолійно згадує більшість.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.