Як Іван Маргітич відродив для закарпатців церкву у Києві
Єпископ Закарпатської греко-католицької єпархії народився 4 лютого 1921 року у с. Боржавське Виноградівського району. Навчався в Хустській гімназії і вже тоді мріяв стати місіонером в Африці чи в Азії. Однак почалася Друга світова війна і втілити в життя бажання так і не вдалося. Учнем шостого класу він став свідком зародження і загибелі Карпатської України і цінував той досвід, який йому довелося пережити.
У 1941 році Іван Маргітич вступив до Ужгородської богословської академії. Але вже після першого року навчання його заарештували за приналежність до українського підпілля. Угорський окупаційний військовий трибунал засудив його до 2 років позбавлення волі. Закінчити богословські студії вдалося майбутньому єпископу аж після війни, у 1946 році. У тому ж році єпископ Теодор Ромжа висвятив його та призначив помічником пароха у Виноградові. Після цього до 1949 року був парохом у Рахові.
У 1951 році радянська влада, що всіляко переслідувала греко-католицьку церкву, заарештувала Івана Маргітича. Вирок був суворим – 25 років тюремного ув’язнення. Але Бог допоміг вийти на волю скоріше. Це трапилося в 1955 році, коли тоді ще священика звільнили через амністію.
Але церква й далі залишалася у вигнанні і працювати доводилося у підпіллі. Та в ті часи владика Іван Маргітич творив справжні дива і фактично легалізував греко-католицизм на Закарпатті.
У січні 1991 року його призначили єпископом-помічником Мукачівської єпархії.
Помер владика Іван 7 вересня 2003 року на вісімдесят третьому році життя під час служби Божої в селі Пилипець Міжгірського району, куди приїхав, аби освятити новий престол. Поховано його у селі Боржавське Виноградівського району.
Івана Маргітича прозвали народним єпископом, бо люди його дійсно любили, він був дуже простим у спілкуванні, тихим і лагідним, привітним і добрим, справжнім патріотом України. Вірники бачили в ньому борця і провідника правди, якого радянська влада не лише не зламала, але й загартувала, зміцнила у вірі.
Цікаво, що він постійно приїжджав до столиці, де саме у церкві на Аскольдовій Могилі збирав на літургію вірників із Закарпаття. Тоді для своїх земляків він правив службу там щопонеділка.
Саме через це церкву і прозвали закарпатською, а на її стінах було встановлено нагадування про те, що саме Іван Маргітич, борець за віру, через свої палкі молитви вдихнув у храм святого Миколая друге життя.
Нині церква проводить не лише служіння. Священики разом із вірниками та волонтерами організовують безкоштовні обіди для безхатченків, проводять різноманітні благодійні та екологічні акції, висаджують дерева в пам’ять про українських воїнів, загиблих на Донбасі. І сюди дійсно часто приходять на служіння наші земляки, які наразі мешкають у Києві.
