Як закарпатські відлюдники облаштовують собі лігва
Спати на могилі для деяких людей – це норма
Зараз багато хто нарікає, мовляв, жити важко, продукти дорогі, комунальні тарифи захмарні, зарплати і пенсії низькі. Звісно, життя у державі могло би бути кращим, але чи насправді у більшості все так погано, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Поряд із нами є зовсім інший світ, але дехто його просто не помічає, байдуже проходить повз і не замислюється, що дехто взагалі не має де заночувати.
Із року в рік безпритульних у нашому краї стає все більше.
У кожного своя життєва трагедія. Декого вигнали родичі, хтось спився, комусь просто не поталанило. А є ще й сироти, колишні вихованці дитбудинків, яким просто після повноліття немає куди піти, є душевнохворі, в яких померли опікуни і які хоч і поводяться мирно, але часто є просто безпорадними.
Багато хто з ужгородців пам’ятає чоловіка на ім’я Міша, який підносив продавцям товар на зелений ринок, що на площі Корятовича. За це отримував по 3-5 гривень. Безхатченко не просив у людей грошей, просто допомагав їм, а коли йому давали більше, наприклад, 10 гривень, ствероджував, що банкноти фальшиві.
Коли його питали, де він ночує, казав, що в районі ОДА, у колекторі на трубі… поруч зі щурами.
Іншим разом наголошував, що біля Сливки. На запитання, біля якого саме, запевняв, що біля колишнього ректора УжНУ… на Кальварії… біля могили… Адже там нікого немає, не ганяє поліція, не ходять люди.
Мав цей чоловік і сестру в Ужгородському районі. І якось навіть вона забрала його до себе жити, але він невдовзі знову повернувся до Ужгорода.
Останнім часом його не видно. Ніхто не знає, як склалася його доля і чи він живий взагалі.
Інший безхатько протягом минулого літа зробив собі імпровізований намет і жив біля озера «Кірпічка». Чоловік також не створював нікому проблем, територію не засмічував, навіть зі своїх скромних наїдків виділяв частину для лебедів та качок.
Нерідко можна було побачити, як він їх підгодовує.
У Боздоському парку теж майже весь минулий рік хтось жив у заростях. Там біля імпровізованого намету було досить брудно. Можна було побачити і подушки, і клейонку, аби закритися від дощу, і одяг, і залишки їжі. Між посудом була і задимлена кружка, і миски, й каструлі. Очевидно, безхатько готував собі їжу на багатті.
Напевно, на зиму він кудись перебрався, а з потеплінням повернувся до парку. Утім його скромні пожитки нещодавно хтось підпалив. Навіщо? Адже це – єдині речі, що мала людина! Нехай вони і знайдені десь на смітниках, але були для господаря найбільшою цінністю і скласти їх було нікуди.
У минулому році ужгородці також активно обговорювали проблему з безпритульним Сашком на вулиці Заньковецької. Він під вікнами багатоповерхівки змайстрував зі старих дверей і встановив собі сарай, у якому й оселився. Приходив до імпровізованого будинку лише на ніч, а протягом дня десь пропадав.
Людям не подобалося таке сусідство, вони здіймали галас, мовляв, біля халабуди лежить сміття, речей у ній постійно більшає, а ще з’явився неприємний запах.
Сашко поводився чемно, ні з ким не конфліктував, казав, що з дому його вигнала родина, тож жити в нього не було де. Дехто з жильців за нього заступався і навіть не давав зрізати кущі, посеред якийх він встановив собі «хатку».
Якось його конструкцію розбили – думали, що він зникне. Але Сашко зробив іншу. Ще міцнішу.
На Сашка викликали неодноразово поліцію, але коли правоохоронці мали під’їхати, чоловік зникав.
Він був досить молодим і запевняв, що з хати його вигнали діти. Перед тим він 18 років сидів у в’язниці, тож після повернення на волю опинився просто неба… фактично ні з чим.
Харчувався чоловік переважно в монастирі на «Кірпічці». Там справді постійно роздають голодним гарячі обіди. Часом ходив у церкву в Минай, там теж його пригощали. Роботи він не мав… хоча й не шукав її. За його словами, документи він зберігав у батька, але забрати їх не міг, бо посварився з ним.
Зараз там Сашка немає. Куди він зник – мешканці багатоповерхівки не знають.
Утім подібних історій в Ужгороді багато, адже проблема з безхатьками існує далеко не перший рік.
Для них на територiї мiської лiкарнi на вулицi Грибоєдова існує спеціальний територіальний центр, де можна і поїсти, і заночувати, і навіть отримати медичну допомогу, помитися. Щоправда, перебування там лише тимчасове, отже, питання бездоглядності центр не вирішує.
Що робити з безпритульними, як їм допомогти – повинна передусім вирішувати держава, адже в деяких країнах безхатьків немає зовсім.
Ніхто не каже, що їм треба відкривати рахунки у банках, але якась система реабілітації, якось психологічна допомога має надаватись, для декого можна знайти роботу, або хоча б направити на те, щоб людина змінилася. В європейських країнах давно відпрацьовано комплексну систему роботи з безпритульними. Вона опирається на співпрацю міжнародних та громадських організацій і держави. В Нідерландах (там найменша кількість безпритульних – одна особа на тисячу громадян), близько ста двадцяти організацій надають майже 250 видів послуг бездомним. До переліку, окрім харчування та забезпечення нічлігом, обов’язково входять психологічна, соціальна, юридична послуги. У нас же – безпритульних переважно вперто не помічають… ні держава, ні суспільство.
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
