Що робить в Ужгороді американка, яка приносить щастя
Хоч плодів не дає, але зате тішить погляд красивими великими квітами у вигляді дзвіночків.
На батьківщині ця дивовижна рослина з квітами-дзвіночками – не тільки елемент декору, але і промислова культура. З соку квітів добувають цукор. Міцні мотузки виготовляють, використовуючи здобуті з листя волокна.
«Дерево щастя» – так охрестили юку. Вважається, що вона несе удачу і благополуччя своїм власникам. Юка садова – краса, користь і везіння в одній рослині.
Її ще називають джинсовим деревом, або пальмовою лілією.
Ця унікальна рослина для нашого краю не є чимось новим, її вирощували ще за радянських часів. Побачити її можна на всій території Закарпаття. В Ужгороді зараз цвіте біля готелю «Ужгород» та біля приватних будинків.
Утім мало кому відомо, що рослина налічує більше 50 видів, між якими є не лише декоративні, але й харчові та навіть технічні. Адже перші у світі джинси було зроблено не з бавовни, а саме з юкової матерії. Навіть зараз найякісніші джинси роблять саме з ниток, що містять бодай кілька відсотків волокон з листя юки.
Потрапила до нас ця рослина аж із напівпустель Мексики.
Про міцність листя квітки існує цікава легенда. У ній розповідається, що потужна доросла юка тримала листям корабель і не дала шторму забрати його в море. Моряки, переконавшись в міцності волокон юки, почали використовувати їх для плетіння канатів, які не поступаються сталевим.
У Мексиці використовуються листя та плоди квітки в їжу. А в народній медицині цю рослину використовують для лікування хвороб кісток.
Індіанці вживають в їжу бутони квітів юки, а плоди та коріння цієї рослини мають властивості омилення й тому можуть використовуватися для прання одягу.
В астрології юкку називають «деревом щастя», вважаючи, що вона покращує атмосферу в домі і нейтралізує негативні емоції.
Отже, закарпатці, навіть не знаючись на тонкощах фен-шую, вже багато років оточують свої будинки унікальними рослинами, а юкку багато хто з наших земляків називає «несправжньою пальмою» через схожість листя, кімнатні ж види місцеві охрестили «слонячою ногою».
