У закарпатських сім’ях є коріння кочових племен

Про це газеті «Закарпатські оголошення» розповів ужгородський археолог Ігор Прохненко.

• Рекламуйся у газеті «Закарпатські оголошення»! Тел. 050 222 50 50

От уявіть собі втечу. Коні, військові попереду, могутні воїни, прославлені в перемогах, але це – не весь народ. Є ще люди похилого віку, жінки, діти, вони їдуть на возах. Й тут з’являється Володимир. Хто від нього врятувався? Звісно воїни, чоловіки! Хто загинув? Старі, жінки та діти. І це видно на могильниках. А де потім тим чоловікам взяти жінок? Як продовжити свій печенізький рід? Вихід один – змішатися з місцевим населенням. Для цього були два варіанти: або місцеві слов’янки підуть за прийшлого Йончія заміж добровільно, або він візьме їх силою. На Закарпатті мало місце і те, і те. Це добре видно у Бучі, на території Берегова. Там і слов’янські заселення були, і проникнення печенігів фіксуються. Було й таке, коли слов’янки не хотіли жити з печенігами, залишались вірними своїм Іванам. Там є шар кінця Х сторіччя, а потім бачимо шар погрому. Видно, як кочівницькі стрілки захоплювали це городище, з якого боку. Вони просто не дали шансу слов’янам втекти. Їх спіткала недобра доля. Тобто між печенігами та місцевими були і добрі стосунки, і ворожі. Повний текст читай у газеті «Закарпатські оголошення» згодом. Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 23375. zakarpatpost.net