Як у Європу повертаються дикі тварини і чому потрібно повчитись закарпатцям
Повернення частини європейських земель дикій природі сприяло відновленню популяції зубрів, лосів і вовків. Однак тварини не завжди стають бажаними гостями.
Пробираючись крізь високу траву і відмахуючись від комарів, я виходжу на широку галявину. “Олені обгризли тут всі молоді дерева, вони не виросли”, – каже мій провідник, показуючи на кущі перед нами, пие ВВС. Україна.
Ми йдемо далі, і дерева раптом стають вищими та щільнішими.
“А тут, схоже, вони не пасуться, – зауважує він. – Можливо, тому що тут на землі багато вітролому. Їм важче втекти, якщо з’являться вовки”.
“Це добре?” – запитую я.
“Це ані добре, ані погано, – відповідає він. – Так влаштована природа”.
Мій гід – Штефан Швілл, один із головних прихильників рекультивації Німеччини. Цей метод полягає у поверненні великих ділянок земель дикій природі, у стан нульового втручання людини.
На початку рекультивація потребує застосування технологій, але зрештою її мета – відступити і дозволити природі робити те, що вона хоче.
Наразі Швілл – член правління директорів компанії Rewilding Oder Delta. Проєкт заснували 2015 року кілька екологічних громадських організацій.
Він охоплює ділянку у 250 000 га на півночі німецько-польського кордону. Я прогулююся зі Швіллом німецькою частиною, у землі Мекленбург-Передня Померанія.
“Наша мета полягає у тому, щоби повернути 2% території Німеччини до її первісного природного стану”, – пояснює Швілл.
У щільно населеній Західній Європі знайти такий простір складно. Наразі лише 0,6% німецьких земель можна назвати дикими. Місцевість, яку ми оглядаємо, – рідкісна знахідка.
Колись її використовували для сільського господарства, але у 1995 році прорвалася дамба, яка затопила поля і зробила їх непридатними для фермерства.
Сьогодні я бачив тут безліч польових квітів, кілька видів метеликів, боброві барлоги і навіть кількох орланів-білохвостів, яких знавець природи Швілл одразу помітив на горизонті.
Швілл, однак, мріє по повернення й великих ссавців. З іншого боку кордону мешкає 13 стад зубрів та кілька лосів. У 2017 році дикий зубр забрів на територію Німеччини, злякавшись, правоохоронці одразу застрелили його.
Доволі часто кордон перетинають і молоді лосі. “З часом їх буде все більше, – зазначає Швілл. – Нам треба підготувати до цього місцевих”.
Те, що дикі зубри мешкають у західній Польщі, вселяє надію. Раніше ці великі ссавці кочували більшою частиною Європи, але люди знищили їх – останнього зубра застрелили у 1919 році.
Невелика популяція бізонів залишалася у неволі, а у 1954 році частину її випустили на сході Польщі, а через деякий час і у кількох інших європейських країнах, як-от Нідерланди, Швейцарія та Західна Німеччина.
У Польщі збереглась й невелика популяція лосів, яка почала зростати після заборони на полювання. Нещодавно на території Польщі випустили й рись, її помічали поблизу кордону.
Повернення земель у первозданний стан має і прагматичну мету.
Прихильники рекультивації стверджують, що вона захистить екосистему від кліматичних змін.
“Екосистема, яка має розмаїття видів, має більше шансів врятуватися і відновитися”, – пояснює Андреа Періно, координаторка Німецького центру інтегративних досліджень біорозмаїття. Коли, приміром, на певній території мешкає багато різних видів, екосистема не зникне одразу, якщо один з них вимре.
Хоча великі ссавці не є найважливішим елементом відновлення дикої природи, вони збільшують біорізноманіття. Великі хижаки, як-от вовки чи рисі, впливають на поведінку своєї здобичі, роблячи її більш конкурентоспроможною.
А великі рослиноїдні тварини, як-от зубри, зберігають пасовища, не дозволяючи їм заростати деревами.
Це насамперед важливо у Центральній та Західній Європі, де на більшості земель століттями ведеться сільське господарство. Коли люди припиняють обробляти ділянку землі, її одразу захоплюють дерева, а це погано для багатьох видів, якім потрібні польові умови.
Тварин можна активно виводити з неволі у дику природу або дозволяти їм повертатися природним шляхом. Цю практику називають “пасивна” рекультивація.
На думку Періно, це менш ризикований спосіб. Є багато прикладів, коли штучно заселення земель немісцевими видами, як-от кролики та руді лисиці, призвела до того, що популяції вийшли з-під контролю та завдали шкоди як сільському господарству, так і місцевим видам.
Швілл та його команда дозволяють тваринам вільно блукати на німецькому кордоні. Однак спроба заселити землі у Північному Рейні-Вестфалії стадом зубрів у 2013 році наштовхнулась на труднощі.
Стадо не могло вижити без допомоги людей. Через те, що їхні землі перетинали дороги і міста, самці не могли вільно дістатися до самок. І щоби запобігти виродженню, їх треба було перевозити в інше місце.
“Ми не мали місця, куди їх можна було вивезти, і нам довелося їх вбити”, – каже координаторка проєкту Кая Хайзінг.
Інбридинг може бути катастрофічним для тварин, пояснює наукова співробітниця коледжу Аллегені Кайлі Ваєрбах. “Він призводить до генетичних проблем, як-от безпліддя, та робить тварин більш сприйнятливими до хвороб”, – додає дослідниця.
Наразі у Центральній та Західній Європі бракує просторів, необхідних для вільного проживання стад.
Деякі організації створюють “коридори середовища проживання”, щоби тварини могли дістатися до різних заповідних ділянок.
Крім цього, пасивне відновлення природного ареалу обмежить сутички з місцевими жителями, вважає Швілл. “Одне з головних питань – кому належать тварини? Якщо вони завдають шкоди, хто за це платить?” – каже він.
“Коли тварини повертаються самі, цього питання не виникає”.
Швілл має рацію. Поки що повернення інших великих ссавців спричинювало чимало суперечок у Німеччині. Внаслідок заборони на полювання за останні кілька десятиліть у Німеччині помітно збільшилася популяція вовків, бобрів та сірих тюленів.
Дві вовчі зграї живуть неподалік від дельти річки, і ми помічаємо їхні сліди.
Ці тварини створюють проблеми фермерам і рибалкам. Вовки нападають на худобу, а тюлені знищують риболовні снасті.
Місцеві обурені тим, що влада та природозахисники не тримають тварин на захищених територіях.
“Вони ходять усюди, а власникам земельних ділянок доводиться нести відповідальність за наслідки цього і вони не отримують належної компенсації”, – зазначає фермер Ганс Вітте, який мешкає у селищі Фідланд.
Вітте також розповідає, що нещодавно в околицях села заблукав лось, який прийшов із Польщі. “Лосі і зубри представляють величезну небезпеку для автомобілів та інших транспортних засобів, – каже він. – Це не звичайні дикі тварини для нас”.
Вовки – суперечлива тема насамперед у колишній Східній Німеччині, де полювання на них було легальним до об’єднання країни у 1990 році. У Бранденбурзі, поруч із Мекленбургом-Передньою Померанією, навіть були акції протесту.
Влада побоюється, що якщо лосі та зубри завдадуть значної шкоди врожаю, фермери Мекленбургу-Передньої Померанії можуть також обуритися.
Виступи проти повернення вовків стали основою політичної кампанії ультраправої партії AfD (“Альтернатива для Німеччини”), яка є другою за величиною в уряді Мекленбургу-Передньої Померанії.
“Можу лише припускати, чому вони досі не накинулися на інших великих ссавців”, – каже Періно. Швілл додає AfD виступає також проти втрати сільськогосподарських угідь, палко заперечуючи кліматичні зміни.
Думка місцевих є важливими чинником у грандіозних планах Швілла. “Дехто радіє поверненню тварин, інші – дуже налякані”, – розповідає Джонатан Раухут, який розробляє майстер-класи співіснування людей і диких тварин для німецької влади.
На думку Раухута німцям потрібно вивчити досвід сусідів, адже на польському боці кордону зубри та лосі мирно існують поряд із людьми.
У Польщі це відстежують за допомогою електронних ошийників, які попереджають, якщо тварини наближаються до жвавих доріг чи сільськогосподарських угідь.
Але потрібні й законодавчі зміни. “У Польщі всі збитки виплачує держава, так має бути і в Німеччині”, – говорить Раухут.
Природоохоронці також переконані, що готовність місцевих жителів прийняти великих ссавців залежить від того, чи бачать вони їх економічною загрозою або навпаки вигодою.
Мекленбург-Передня Померанія – друга найбідніша земля Німеччини. Основними галузями тут є сільське господарство та туризм. Підвищення рівня моря та затоплення прибережних земель роблять землеробство дорожчим, тому що землю потрібно осушувати.
“Майбутнє цього регіону – у природному туризмі”, – каже місцевий гід по дикій природі Гюнтер Гофманн.
“Коли люди усвідомлять, що тварини можуть принести користь, усе зміниться. Але це станеться, мабуть, у наступному поколінні”.
Екскурсійні сафарі стають дедалі популярнішими по обидва боки кордону. В інших східнонімецьких землях, приміром, у Саксонії, набули популярності так звані “вовчі тури”.
Мабуть, існують і глибші причини, чому поляки спокійно ставляться до великих ссавців.
“Дослідникам відомо, якщо люди виростають поруч із такими тваринами, вони краще приймають їх”, – каже Періно.
А німецьким екологам поки що доведеться почекати.
