Діти моєї дружини не дають нам жити разом

Що робити, коли між парою є любов і гармонія, але на заваді їхньому щастю стають діти від попереднього шлюбу? До редакції газети ЯСНО написав закарпатець Дмитро Куліш. Чоловік просить поради у читачів, бо не знає, як знайти спільну мову з сином та донькою коханої.

Мені 43 роки, моїй дружині 40. Обоє ми мали попередні шлюби. У мене є доросла 19-річна донька, з якою ми в дуже хороших стосунках, а в Марти – двоє дітей-підлітків. Її сину Максиму 14 років, а дочці Олесі – 15. Мене вони не полюбили чомусь одразу, хоча я всіляко намагався встановити контакт і знайти з ними спільну мову. Я купував їм подарунки, та вони не хотіли приймати, кликав до кафе, але вони відмовлялися. Думаю, вони ревнують до мене матір. Марта розлучилася з попереднім чоловіком, коли діти були дуже малими і вони звикли, що вся увага приділяється їм… а тут з’явився я і вона вже ділить любов між мною та між ними. Це їм дуже не подобається. Вони всіляко стояли на заваді нашому шлюбу. Перед нашим розписом хлопець навіть втік із дому, його шукала поліція. Знайшли Максима в друга у сусідньому селі. Він поклав питання руба – або я, або він. Марта намагалася пояснити сину, що теж хоче бути щаслива і бажає щастя їм, та, здається, діти цього не розуміють. Моя рідна донька добре поставилась до мого нового шлюбу. Вона все розуміє. Із попередньою дружиною ми розійшлися друзями. Просто одружилися в дуже ранньому віці і згодом зрозуміли, що маємо різні погляди на життя. Обоє створили нові родини. Дитину я завжди забезпечував і донька для мене як найкраща подруга, їй я довіряю більше, ніж друзям. Вона мені також. А от із дітьми Марти щось не клеяться стосунки. Я завжди вважав, що можу бути хорошим батьком, але тут у мене щось явно не виходить.

Нещодавно Олеся грубо мені наказала піти, мовляв, їй соромно через мене додому навіть подруг приводити. До нас справді ніхто не ходить із дітей. Я не розумію, чому. Я ж не ворог їм, не зчиняю ніколи скандалів, не вживаю алкоголь взагалі. Марта мене любить, але ненавидять її діти. Через це зникає тепло між нами і постійно виникає якесь напруження. Я розумію її, вона як між двох вогнів… але ж діти підростуть, через рік-два поїдуть вчитись у місто, до матері приїжджатимуть рідко… А потім створять свої родини. Невже вони хочуть, щоб вона залишилась одна? Чому вони такі егоїсти? Чому не розуміють, що мати також заслуговує на своє особисте щастя?

Мені настільки некомфортно, що я б і пішов з родини. Але не можу, бо люблю Марту. Та як мені вжитись мирно з її дітьми, не можу зрозуміти. Що я роблю не так? Чи може одразу припустився якоїсь помилки? Справа в мені, чи в них? Постійно думаю, що якби на моєму місці опинився інший чоловік, як би вони повелись, чи так само б не хотіли його прийняти. Я ж навіть не прошу називати мене батьком, хай кажуть по імені, хай не люблять, але хай елементарно поважають.. навіть якщо мене, то хоч власну матір. Порадьте, будь ласка, що мені робити • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост