Листоноша замінила маму, навіть заміж видала і весільне плаття купила

Деколи дітям у родинах не те що не затишно, а небезпечно. Часто вони воліли б жити в іншій родині, ніж терпіти знущання і голод. Та життя розпоряджається інакше. Часом спасіння зовсім поруч. Своєю дивовижною історією з газетою ЯСНО поділилася закарпатка Дарина.

Моя мама була дуже гарною жінкою. Працювала на Нижньому складі і там втратила руку. Виробнича травма, інвалідність, депресія. Батько її покинув, сказав, що не хоче жити з калікою. Із горя мати запила. Здали нерви. Далі занедужала, довгий час була в лікарнях і після повернення додому продовжила пиячити. Вона ніде не працювала, ми жили з її інвалідної пенсії. Утім більшу частину з неї вона пропивала. Далі в будинку з’явився вітчим. Він був страшною людиною. Постійно коли був напідпитку, бив і мене, і матір, але вона чомусь за нього трималася, як потопаючий за соломинку, боялася, що й цей піде. Я відчувала себе у пеклі. Одяг мені не купував ніхто, я ходила у старих лахміттях, із мене сміялися діти на вулиці. Не раз годували сусіди, бо не їла по декілька днів.

Одного разу листоноша принесла мамі пенсію, а вони з вітчимом п’яні спали. Взяла гроші я. Ми розговорилися і я розповіла про те, як нестерпно мені живеться. Вона мене пошкодувала, взяла за руку і ми пішли в сільський магазин, де вона накупувала мені всяких продуктів, нагодувала. Із того часу щоразу приходила з гостинцями. Хоч сама була небагатою, але завжди мені щось купувала. Я полюбила її всім серцем. Через рік мама народила сина. Я стала зовсім непотрібною. Тоді мені було 13. Мене нерідко навіть до школи не пускали, аби сиділа і няньчила брата, бо мати хотіла розважатися.

Це було не життя, а пекло. І коли вкотре прийшла тьотя Віра, так звали листоношу, я спитала її, що робити, аби мене забрали до дитбудинку. Вона пообіцяла, що я житиму з нею, що забере мене від матері. Я мало в це вірила, та одного разу вона справді прийшла і сказала: «Пішли». Мати і оком не моргнула, лише промовила: «Я тебе не тримаю. Скатертиною дорога». Виявляється тьотя Віра з нею домовилась, дала їй три свої зарплати і так би мовити. Викупила мене з того домашнього рабства. Про це вона розповіла не зразу, а через роки.

Жили ми з нею душа в душу, я навіть мамою її почала називати. У неї була доросла донька, що жила в Києві і Оксана, справді була чудовою людиною, вона нам дуже допомагала фінансово. Коли я підросла, вивчилася на швачку, моя друга мати дуже раділа, а рідна жодного разу не поцікавилась, як у мене справи.

Якось ми повечеряли і сіли читати газети. І на очі мамі Вірі потрапило одне оголошення у газеті «Закарпатські оголошення». Це була пропозиція створити родину у рубриці «Клуб знайомств». Пару шукав собі хлопець із нашого міста. Йому було 26 років, мені – 18. Чомусь мені так хотілося йому написати, але я соромилась… Утім на допомогу знову прийшла моя друга матуся. Вона розуміла, що я нерішуча і як би мені не хотілося. Свій шанс не використаю. Тож коли я заснула, вона сама від мого імені написала йому листа, де розповіла чесно про все моє життя. Незабаром прийшла відповідь… та мама Віра цілий день ходила якась сама не своя, не знаючи, як мені у всьому зізнатися. Боялася, що я ображуся, однак я навіть зраділа.

Я відповіла Степану вже сама і невдовзі ми зустрілися. Він виявився чудовою людиною: добрий. Чесний, працьовитий та ще й гарний. Ми почали зустрічатися і через сім місяців вирішили одружитися. Я вирішила поїхати до рідної матері і розповісти їй щасливу новину, та вона не відреагувала ніяк. Була традиційно п’яною… Брата, виявляється, від неї вилучили соціальні служби і він жив у дитбудинку. Зі сльозами на очах розповіла я мамі Вірі про неприємну зустріч і вона мене знову заспокоїла, сказавши, що Оксана прислала нам гроші і на святкування, і мені на весільну сукню. Наступного дня ми пройшлися по салонах і вибрали ту, яка сподобалася мені найбільше.

Незабаром ми відгуляли весілля. Моя мати на нього так і не прийшла, хоч я її дуже чекала. Жили ми з мамою Вірою, хоча підшукували собі квартиру. Гроші у Степна були, він кілька років пропрацював у Чехії і відкрив собі майстерню з ремонту телефонів, а ще й відклав на житло. Та сталося справжнє диво, ми купили не квартиру, а будинок, та ще й поруч із хатою мами Віри.  Його за майже безцінь продали нам сусіди, бо добре знали мою долю і зробили дуже суттєву знижку. Тож так ми жили й далі. Я готувала їсти і нам, і відносила своїй другій матері, вона ж приносила мені консервацію, допомагала з дитинкою, коли народився син. Брата з дитбудинку я забрала і він 10 років жив із нами, аж поки не одружився. Із рідною матір’ю ми не контактуємо, хоча обоє з братом робили спроби навернути її на шлях істини. А от мама Віра досі завжди поруч і я щиро вдячна долі, що познайомила мене з цією дивовижною жінкою • Більше цікавих новин читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост