московські маніпуляції в церквах Закарпаття
Надзвичайно цікаво спостерігати за активізацією московської церкви в Україні на початку 2023 року. Саме у ці дні окупаційна армія на всіх фронтах зазнає нищівних поразок. Кожного дня наші доблесні воїни знищують склади боєприпасів, штаби, техніку ти живу силу ворога.
На інформаційному фронті ми теж маємо чималі успіхи. Не дивлячись на потужну пропагандистську брехливу машину імперії зла, завдяки Президенту та дипломатичній службі України, весь світ став на нашу сторону. Нам допомагають і будуть допомагати. Саме тому ми переможемо!
Але дуже багато прихильників московського патріархату ще не можуть втямити, що ними дуже вміло і тонко маніпулюють кремлівські ідеологи, які не гребують використовувати для своїх загарбницьких цілей навіть церкву. Покажу-проілюструю сказане на прикладі проповіді настоятеля Ужгородського Хресто-Воздвиженського собору московського патріархату Дмитрія Сидора 10 січня 2023 року. Цей виступ є у відкритому доступі, його можна подивитися на сторінці собору у соціальних мережах та на інших ресурсах.
Буду подавати майже дослівні цитати та аналізувати їх.
Слова Сидора: «У Закарпатті ми були, православні, до 1945 року, у Сербському Патріархаті. І ніхто нам не сміє приписувати ніякоє чужоє православіє».
Якщо ми такі круті, якщо ми на цій землі з діда-прадіда, якщо ми такі тверді, що не міняємося і ніколи не будемо мінятися… Якщо ми були у Сербському Патріархаті, то яким чином опинилися у московському патріархаті? Хто нам приписав оце «чужоє православіє»?
Слова Сидора: «Ми навіть раніше стали православними, чим язичеський безбожний Київ, котрий до крещенія Русі приносив людські жертви. Такоє там було дикарство!»
У цій фразі закладено протиставлення Києва Закарпаттю. Тобто, сепаратизм, за який Дмитрія Сидора уже одного разу судили. Мало того, наша столиця подається як епіцентр дикарства, у якому людей приносили у жертву. Тобто, як щось чуже, неприйнятне, яке вартує того, щоб його ненавиділи, а не любили. Саме ця частина виступу нагадала мені історію із жінкою на Донбасі 2014 року. Вона істерично кричала на камеру, що сама бачила як бандерівці розпинали русского мальчіка в трусіках. Це показали по ростелебаченню для того, щоб викликати ненависть до українців. Багато московитів сприйняли це за правду, не задаючи собі питання: а звідки на Донбасі взявся руссій мальчік? І звідки взялися там бандерівці, адже то був суцільно російськомовний регіон? І звідкіля там такі садисти, адже там панує православіє московського патріархату?
Крім того, у часи хрещення Києва ще не було православних, не те щоб раніше.
Слова Сидора: «Максиміліан убив 20 000 православних християн. Причому, спалили».
Римський імператор Максиміліан дійсно переслідував християн за відмову від жертвоприношень. Але у ті часи православних ще не було, так що він аж ніяк не міг їх знайти і спалити. І аж таку величезну кількість. Так само потім християни переслідували язичників. А ще пізніше католики вбивали православних і навпаки. Як тепер православні вбивають православних на сході України. Але про то говорити не слід – кіріл з путіним образяться.
Слова Сидора: «Тілько в канонічнів православнів церкві є та сила Христова, яка изганяє із людей бісовщину».
Постає питання: а яка православна церква є канонічною? Я особисто знаю священників-екзорцистів у Закарпатті та Франківщині, які не належать до московської церкви. Отже, за словами Дмитрія Сидора, саме вони належать до канонічної церкви, тобто, до Православної Церкви України. Але прихожани слухають і вірять настоятелю, який є майстром маніпуляцій.
Слова Сидора: «Ми отпразновали Рождество сьомого числа по новому, чи за старим Юліанським календарем. Ціла Україна показала, що вона залишається вірною Богові. А це многих людей в Україні озлобило».
Лишатися вірним Богові не означає святкувати Різдво 25-го, 7-го чи якогось іншого числа. Лишатися вірним Богові – це бути вірним його принципам та виконувати Божі заповіді. Це не означає ходити до тієї чи іншої церкви, підпорядковуватися тому чи тому патріархату. Бо ж написано: «Де двоє чи троє зберуться во славу мою, там і я серед них!». І ще. Якщо ціла Україна показала, то як це могло многих в Україні озлобити. А якщо озлобило многих, то тоді не ціла Україна показала. Це чистої води софізм (софіст — людина, яка готова за допомогою будь-яких прийомів захищати певні тези, не враховуючи об’єктивну істинність чи хибність цих тез).
Але як би там не було, а у нашій занадто демократичній державі кожен може визначитися самий. Церковні громади визначалися так само самостійно. Ніхто нікого ніколи не змушував колядувати у той чи інший день. У нашій громаді люди колядували від вечора 24 грудня до 19 січня. Але і світле свято Різдва в Ужгородському храмі було використане для маніпуляцій та настроювання прихожан проти влади. А виступати у час війни проти влади – це ставати на бік ворога. Чи не так? Та слухаємо далі.
Слова Сидора: «Катастрофа, коли правителі піднімуть руку проти своїх громадян, як Максиміліан, захочуть лишати громадянських прав истинних церковних людей. То дух третього-четвертого віка почав витати у ХХІ віці». І далі: «И нині, у тяжкі часи, коли злі сили показали свої зуби, ми віримо, що всі громадяни української православної церкви, котрі безбоязненно залишилися вірні канонічній церкві, являються святими. Оскільки кожному із нас може бути предписано гонениє избієніє, суд, или изгнаніє із рідної землі».
Тут виокремимо два моменти. Перше. «Злі сили показали свої зуби». Я, наївний, думав, що то мається на увазі наш ворог, який прийшов на нашу землю з мечем. Аж ні – у московській церкві ворогом вважають нашу владу, яка нарешті насмілилася провести обшуки у московських монастирях, знайти там зброю та покарати винних.
І друге. Усі громадяни України, котрі залишаться вірними московській церкві будуть вважатися святими. Тут узагалі нема що коментувати. Дмитрій уже пережив, як він каже, «гонєниє за церкву» і залишився вірним їй. А насправді його судили за те, що виступав проти держави. І завдяки йому у нас витає не дух третього-четвертого віку, а дух рузького міра, для якого Дмитрій Сидор уже є святим.
Слова Сидора: «Ми би хотіли бачити того безумца, який би хотів нас, корінних русинів, з рідної землі, кудись направляти. Ми дома, на своїй землі».
Тут вчергове використовується підміна понять. Адже, до тепер звучало «православних», а тепер звучить «русинів». Хіба всі русини є православними? Звичайно ні. Але ж треба зробити на цьому акцент, адже це дуже сподобається москві, яка спить і мріє розколоти Україну, відірвати від неї Закарпаття, налаштувати одну частину громадян проти іншої. Русинів проти русинів-українців. Така політика застосовується не вперше. І священнослужителів до цієї роботи спецслужби агресора теж залучають не вперше. Жаль, що прихожани цього не бачать. Тобто, бачать не всі. Навіть ті, хто зобов’язаний таке бачити.
Слова Сидора: «Боже, благослови, щоби святий народ канонічної православної церкви, де предсоятелем блаженнійший Онуфрій, були готові до подвига… всі… Бо тепер майлегше спастися терпенієм гонєній, изгнаній… терпнієм злочинного лишенія громадянських прав…»
Після цього залишається лише сказати: «Амінь!». І зробити висновки.
Дмитрій Сидор так часто вживає термін «канонічна православна церква», ніби самий себе у цьому хоче переконати. Підсвідомо у слухача закрадається сумнів. А чи справді Українська Православна Церква московського патріархату є канонічною? Що є ознакою канонічності церкви? Довідка із юстиції, розпорядження сталіна, запис у диптиху, твердження священника чи Томос Вселенського Патріарха?
Оця озлобленість на світ, оця агресія, що прикривається молитвами за ворогів, оце прагнення доказати, що ми канонічні, а всі інші підуть у пекло, бо неправильно вірують, не до тих церков ходять, не так думають… Усе це робить московську церкву в Україні схожою на секту. Бо там теж так кажуть: ми праві, а всі інші помиляються або хочуть нас знищити.
До речі, сторінка цього політичного діяча у рясі у соціальних мережах ведеться мовою ворога. Це щоб начальству за порєбріком було легше читати.
Мир нам, дорогі брати і сестри. Думаймо головою і будемо жити щасливо в процвітаючій мирній Незалежній Україні.
PS. От не хотів я братися за оцю тему, але все, що проти України мені болить. Стаття опублікована у пресі, а мої читачі попросили опублікувати її і тут. Публікую. Але мені хочеться писати не про політику – про Любов, про Літературу, про Перемогу, про Щастя. Наступного тижня порадую вас позитивом, друзі мої дорогі.