Історія закарпатки, яка боронить Україну з 2019 року
З 2019 року Олександра боронить нашу державу, 24 лютого 2022 була в гарячій точці на Луганщині
Вдома на неї чекали донечки, зараз Україну захищає чоловік Олександри, а вона разом з дітьми чекає його і тим часом проходить військову службу в Мукачівський РТЦК та СП.
У 2014 році Олександра, завдяки своїй активності разом з друзями об’єднали навколо себе таких самих однодумців створивши благодійний фонд на Сумщині, який здійснював всебічну підтримку наших захисників та їх родини, забезпечував підрозділи спеціальними медичними аптечками на фронті, організовував тренування та навчання з надання першої невідкладної медичної допомоги. Також вони ремонтували казарми та займалися допомогою пораненим бійцям.
Колись, ще у 2018 році Олександра мені сказала: «Я організувала роботу фонду так, що він може працювати без мене. До того, ж як я можу працювати з ветеранами та військовими, якщо я цивільна?! Я хочу бути не тільки їх підтримкою, а й стати частиною великої військової родини. Я буду військовою».
Військовий шлях Олександри почався навесні 2019 року в одному з бойових підрозділів 128 гірсько-штурмової бригади, де вона на рівні з усіма чоловіками виконувала поставлені задачі в зоні бойових дій, неодноразово потрапляла під обстріли (хоч сама про це не скаже, щоб не хвилювати чоловіка і донечок, які лишилися вдома на Сумщині).
Перший трирічний контракт добігав кінця, а непосидючість дівчини і постійний пошук розвитку та зросту наштовхували на роздуми: «Куди рухатись далі?»
І тут в пригоді став основний талант Олександри – вміння організовувати роботу та об’єднувати навколо себе людей. Дівчині запропонували місце в одній із військово-цивільних адміністрацій на Луганщині.
Події 24 лютого 2022 року, застали Олександру в самій гарячій точці бойових дій – на Луганщині. Хоча обстріли там звичайно не припинялися, їх особливу масштабність і інтенсивність було відчутно вже 12 лютого 2022 року. Але не обстріли в той час турбували дівчину та небезпека загинути в будь-яку мить, – діти та чоловік Олександри, опинись в оточені на Сумщині, а гуманітарні коридори, які періодично створювалися окупантами – постійно розстрілювалися. ЇЇ діти були в небезпеці, можливості до них добратися та бути поряд – не було.
«Я молю тебе, врятуй наших дітей!» – просила Олександра в коротких розмовах зі своїм чоловіком. «Я обіцяю, я їх вивезу!» – запевняв чоловік.
Менша дочка Олександри – Вероніка була найбільшою рушійною силою для батьків, була саме тим маленьким щастям, яке надихало рухатися вперед незважаючи ні на що.
«Мама я не можу говорити голосно, ми збираємось на охоту, я роблю коктейлі, щоб гідно зустріти непроханих гостей… Я не дитина, я у тебе бойова одиниця!» – тихенько шепотіла Вероніка своїй мамі, щоб ніхто не міг почути розмову.
Чоловік Олександри, дотримався свого слова, йому вдалося вивезти дітей і вже 8 березня 2022 року її дівчата були в безпечному місці.
Зараз Олександра проходить військову службу в Мукачівському РТЦК та СП, її маленька бойова одиниця Вероніка поряд із нею, а з чоловіком, наразі вони помінялись місцями – тепер він стоїть на захисті нашої країни в одному із бойових підрозділів на сході України, повідомляє Мукачівська міськрада.
