Сьогодні у греко-католиків Закарпаття – Провідна (Томина) неділя
Цьогоріч Провідна неділя випала на 7 квітня, так як, МГКЄ відзначала Великдень 31 березня.
Графік сьогоднішніх богослужінь Ужгородського Хрестовоздвиженського греко-католицького Катедрального Собору:
7:30 – Утреня
8:30 – Божественна Літургія
9:45 – Божественна Літургія
11:30 – Божественна Літургія (українською мовою)
14:00 – Божественна Літургія(угорською мовою)
17:00 – Вечірня
18:00 – Божественна Літургія
Проводи – Гробки, Дарна неділя, Могилки, Опроводи, Провідна неділя, Радониця, Радовниця, Радуниця, Родичі, Томина неділя – традиційні громадські поминки, що припадають на першу після Великодня неділю і наступні за нею кілька днів.
Одне з цих всіх найменувань вважається церковним – йдеться про Томину неділю. У Писанні сказано, що один із апостолів, Тома, не повірив у Воскресіння Христа, повідомляє РІСУ.
“Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани”, – сказав апостол. І тільки після перевірки, він переконався, що Ісус воскрес. Тому весь тиждень, як і останній сьомий день після вознесіння, вважається Томиним.
Поминання родичів на Проводи – давньоукраїнський звичай, що отримав своє місце і у християнському календарі. Його не змогли викорінити заборони впродовж довгих десятиліть за радянської влади. Радуниця, Радониця не раз згадується у давньоруських літописах: «На другой неделе во вторникь на заутріе по Радонице» (1372). (Радуниця, Радовниця) збереглася з часів Київської Русі. На території України вона поширена на півночі Чернігівщини і на Сумщині. Назва Хомина (Томина) неділя походить від дня святого Томи, який святкують у наступну після Великодня неділю. В інших регіонах назви відображають суто функціональний зміст — поминання, проводи померлих родичів.
Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства. Пережитки світоглядних характеристик померлих як таких, що продовжують жити потойбічним життям, збереглися і в пізніші часи. Тому щорічні поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними уявленнями, мали прилучити «батьків» і «дідів» до колообігу життя – смерть – життя.
Спочатку суворі ревнителі православ’я засуджували Проводи, вважаючи їх обрядами, що несуть у собі рештки язичництва, і закликали викорінювати цей звичай. Але згодом Проводи стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбуваються не лише у церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили.
