Коли Ужгород заполонять туристи?
Хоч маємо і багато цікавих пам’яток, міні-скульптури, чудову природу, але цього недостатньо
Із року в рік ми звикли чекати справжнього туристичного паломництва до нашого міста, тим більше що чиновники про це говорять невпинно, пише газета «Наш Ужгород».
Гості з інших куточків держави та з-за кордону у нас дійсно є, але їх недостатньо. Найчастіше приїжджають весною, коли цвітуть сакури. Побачити це диво природи хочеться багатьом. Однак у всі інші пори роки паломництва немає. Чому? Причин багато.
Кожна закарпатська господиня перед тим, як запрошувати до себе гостей, думає про те, чим вона їх нагодує. У цьому плані наші земляки вміють дійсно здивувати абикого… та й гостинність у нас справді на висоті.
Багата на страви національна кухня, місцевий колорит, широкий асортимент наїдків і відносно дешевий сервіс робить нашу область у гастрономічній сфері практично кухонним раєм.
Тим більше що в розрізі області маємо найбільшу кількість гастрономічних фестивалів в Україні, 104 дегустаційних зали вина, 12 крафтових сироварень, 14 пивоварень, дегустаційні зали меду, горілки, сиру, повидла.
Проте гостей потрібно не лише нагодувати, але й подбати про їхній нічліг. І тут Ужгород може гордо заявити, що в місті є готелі, хостели, де за різними цінами пропонують більш-менш нормальний сервіс, можна також винайняти квартиру подобово. Звісно, цього недостатньо, але все ж не так і погано, як хтось думає.
Та що показати туристам? Як їх розважити так, аби вони захотіли приїхати до нашого міста знову?
Безумовно, маємо багато цікавих пам’яток, міні-скульптури, чудову природу. Та цього замало.
На жаль, на обличчі Ужгорода й чимало темних плям, які дуже не хочеться показувати гостям.
Передусім, дороги. Бруківка навіть у центральній частині така, що там можна залишити взуття. Нерівна, крива, просіла, зі шлакоблоків. Окрасою міста таке дорожнє покриття назвати не можна аж ніяк. Як лише халтурно виклала підрядна організація її на площі Поштовій! Це ж ганьба на всю Україну! 80 років тому забруковані ще чехами дороги мають куди кращий вигляд, ніж ті, що маємо зараз. Чому ж вони з застарілими технологіями могли працювати на совість, а наші у добу наукового прориву роблять курям на сміх? Окремої уваги варті й бордюри, тротуари, зливнева каналізація на Корзо із старими металевими решітками, частину яких покрали.
Додає масла у вогонь і те, як асфальтують вулиці. Згадаймо лише недавній конфлікт громадськості з автодором на вулиці Капушанській. На цей раз навіть мерія визнала, що робота виконуються лише так, аби збутись, при цьому, прихопивши за імітацію робочого процесу чималі кошти.
На жаль, автодор працює так неякісно майже завжди. Тож чи варто зв’язуватись із таким підрядником взагалі?
А якими є під’їзди до наших історичних родзинок? Передусім до замку? Напевно, тисячоліття тому, коли будували фортецю, дорога була рівнішою.
А інша перлина Ужгорода – філармонія. Її фасад наводить жах! Це ж історична спадщина! І знаходиться вона також у самому серці міста, біля неї фотографуються туристи – і всі бачать нашу ганьбу!
Ще однією з окрас міста мав би бути ляльковий театр «Бавка». Хоч зараз стіни й фарбують, але варто було б перетворити його на яскраве місце для ужгородців та гостей, підсвітивши споруду, встановивши на фасаді, на дахах чи поруч якісь скульптури та розмалювавши відповідно персонажами закарпатських казок, яких у нас дуже багато, аби там хотілося фотографуватися. Прикладом може послужити «Будинок з химерами» в Києві. Але для цього потрібно залучити хороших спеціалістів, які вже мають успішний аналогічний досвід роботи. Тим більше що наш театр знаходиться у самому центрі міста, біля пішохідного мосту, де туристів завжди найбільше.
А скільки ще занедбаних будівель в Ужгороді! Старовинних, унікальних!
Сувенірної продукції для гостей також не вистачає. Хоча умільців маємо, фестивалі, де реалізовується хенд-мейд також є. Але їх має бути багато, вони мають продаватися протягом цілого року у доступних для туристів місцях.
Кажуть, що Закарпаття – рай для дикої природи та рослинності. Але ж клумби в Ужгороді є далеко не едемськими. Квітів висаджується мало та й вони естетично непривабливі. Для того щоб у місті було гарно, потрібна допомога професійних ландшафтних дизайнерів, як у Львові, Харкові, Рівному, Одесі, Дніпрі. От там можна побачити справжні рослинні шедеври. А ми, аби до нас їхали, маємо бути набагато кращими! Адже природні умови для того, щоб створювати із квітів справжні килими, маємо.
Це ж стосується і дерев. Хоч зараз у нас сакуроманія, та ті ж японські вишні якщо вирізаються, на їхнє місце не завжди висаджуються нові. Та й чи сакурами єдиними може прославитись Ужгород? У нас же стільки прекрасних карпатських насаджень! І чому Ужгород так «закаштанили», а хворі дерева, листя на яких жовтіє уже в липні, ніхто не лікує. Звичайно, простіше вирізати. Але ж це – варварство! У Європі, з якої ми так любимо брати приклад, про дерева дбають, а не одразу пускають їх під сокиру.
У плані туризму Ужгород дуже відстає від Криму, після втрати якого чекали, що до нас просто ринуть гості. Там інфраструктура ще до анексії була розвинена набагато краще.
Елементарно… ми не маємо достатньої кількості професійних екскурсоводів. Таких, хто по-справжньому вивчає історію рідного краю, мало, розповіді, які слухають туристи, не завжди цікаві, хоча як Ужгород, так і усе Закарпаття просто оповиті різними легендами!
І при цьому ще один парадокс. Гройсман заявляє, що очікує на наступний рік збільшення потоку іноземних туристів приблизно на 3 відсотки. Разом з тим, уряд забирає в нашої області гроші з «дорожнього експерименту», які мали спрямовуватися на реконструкцію автошляхів. Тож куди і для чого приїдуть ті ж туристи, якщо вони потрапляють на українську територію у першу чергу Закарпаття, яке межує з чотирма Європейськими державами. Чи захочуть вони взагалі ще колись приїхати у країну, яка славиться бездоріжжям? Таких ям та вибоїн іноземці точно не бачили більше ніде у світі… І чому при цьому не лобіюють інтереси області наші депутати. Тож чи чекати у 2018 році гостей взагалі? Із таким станом речей туристичного вибуху точно не буде.
Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
