Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 22 липня

День на Закарпатті був багатим на події.

Улюбленці багатьох ужгородців – лебедина родина приваблюють до себе багатьох. Дивитись на птахів приходять цілими сім’ями, при чому  – із різних куточків міста. Однак не всі ставляться до пернатих відповідально.

Цими днями журналісту газети «Неділя Закарпатські новини» довелося стати свідком та і учасником неприємної ситуації.

Дві молоді жінки з дитиною відпочивали біля озера. Хлопчик кидав у воду каміння. Неподалік плавали лебеді, а в очереті, куди саме й летіли досить величенькі камені – качки.

Зробивши зауваження хлопчику років 3-4, що не потрібно кидати у воду каміння, бо можна влучити у пташку, мати одразу почала атакувати, мовляв, він же не в лебедів кидає.

Дикий лісовий кіт досі водиться на Закарпатті. Хоч тварин дуже мало і їх занесено до Червоної книги.  Від домашніх чотирилапих пухнастий відрізняється лише трохи більшими розмірами, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Зустріти лісового кота можна в гористій місцевості, уздовж лісових рік. При бажанні він може навіть замуркотати.

Приручити таку тварину дуже важко. Хоча навіть домашні кішки є дуже волелюбними і коли захочуть, можуть піти з дому.

Ці тварини дуже розумні і прудкі. На хвості – чотири чорні смужки. Зустріти його непросто. Але журналісту zakarpatpost.net поталанило.

Останнім часом закарпатські роми відчули на собі хвилю агресії – це і спалення таборів, і побиття, і вбивство молодого хлопця. Постраждала навіть неповнолітня дитина. Власне проблема ксенофобії назрівала давно, але тільки  тепер про неї заговорили відкрито. Що ж підштовхнуло закарпатських ромів шукати щастя в інших областях, чому вони зазнають утисків навіть вдома? Адже хоч поліція й не побачила у вбивстві в Берегові ромки міжетнічного підтексту, але факт залишається фактом і молоду 30-річну жінку хтось зарізав, пише газета «Неділя Закарпатські новини»

Невже національними меншинами маніпулює хтось із політиків? Адже ще недавно кипіли пристрасті довкола закарпатських угорців…

Про це та інше у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід ми говорили із депутатом, правозахисником та представником ромської спільноти Мирославом ГОРВАТОМ.

Дерев’яна конструкція на вулиці Швабській в Ужгороді вже давно аварійна. Перехожі коли мають змогу, обходять її, але для цього вони змушені виходити на проїжджу частину дороги, наражаючись на небезпеку потрапити під колеса автомобілів. Однак проходячи повз диво-арку можна опинитися під іншою загрозою – бути засипаним завалами вуличного монстра.

Справа в тому, що господарі споруду безуспішно намагаються продати вже далеко не перший рік, а тим часом  «тимчасовий тунель»,  встановлений  збоку, руйнується. Конструкцію зведено, як будівельно-монтажну на період реконструкції будівлі. Проте вона перетворилася на безкоштовний майданчик для афіш та вуличної реклами. Завжди обклеєна  оголошеннями та різними папірцями. Але це не основна проблема. Арка руйнується на очах. Зокрема, зараз вона завалилася.

Як ужгородський Масарик мандрував Європою. Такого великого пам’ятника не виготовляла досі жодна жінка, пише газета «Неділя Закарпатські новини». Свого часу Закарпаття входило до складу різних держав, тож і не дивно, що багато разів в Ужгороді змінювалися стяги, перейменовувалися вулиці та встановлювалися пам’ятники новим політичним лідерам.

Цього разу газета «Неділя Закарпатські новини» вирішила дізнатися про пам’ятник колишньому президенту Чехословаччини Томашу Масарику. Стільки, скільки за короткий проміжок часу зробили для області чехи, не зробила жодна інша попередня влада. Чехословаччина на той час була однією з найдемократичніших країн, тож у 1919-1938 роках у Закарпатті відбувся різкий прогрес абсолютно в усіх сферах завдяки сприянню тогочасної влади, яка була зацікавлена в тому, аби населення держави розвивалося і жило в кращих умовах, ніж за угорського правління.

Тож і не дивно, що наші земляки захотіли увічнити Масарика і встановити йому в Ужгороді пам’ятник. Тим більше що президент часто навідувався в Ужгород особисто.

Перший пам’ятник Масарику звели у 1928 році. Його було встановлено на сьогоднішній площі Петефі, а тоді вона називалася площею Масарика. Проте в листопаді 1938 року, коли область захопила Угорщина, його одразу ж демонтували, а площі повернули колишню назву – Кошута.

На Закарпатті активно купують і продають домашніх улюбленців. Коти і собаки у тренді завжди. За даними газети «Закарпатські оголошення»,найбільше кошенят віддають безкоштовно в добрі руки, або просять за них чисто символічну суму – 100-200 гривень.

А от за собак закарпатці готові викласти чималі гроші. Найбільшим попитом, як повідомили у газеті «Закарпатські оголошення», користуються німецькі вівчарки. За цуценятко доведеться викласти 2600 – 4800 тисяч гривень. Надзвичайно модний сьогодні білий шпіц в Ужгороді коштує близько 4 тисяч гривень, французькі бульдоги – 5-5500 гривень, хаскі – 3500, йорки – в середньому 5 тисяч, а за цуценятко лялькової білої мальтезе просять 18 тисяч, лабрадори – 5-15 тисяч, тримісячне цуценятко алабая 24 500 гривень, а от японська порода Акіта-іну виявилася найдорожчою. За двомісячного малюка власники просять 40 тисяч гривень.

Конфлікт між двома родинами закінчився поножовщиною, пише газета «Неділя Закарпатські новини». Страшну знахідку виявив у січні цього року мешканець селища Королево Виноградівського району на власному городі. Вийшовши вранці з хати до надвірного туалету, він побачив неподалік труп і остовпів.  Від переляку втратив дар мови й забув, куди і навіщо прямував. Чоловік негайно викликав поліцію. Як потрапило тіло односельця на його подвір’я, закарпатець і гадки не мав. Але правоохоронці при огляді місця події побачили на грудях покійника глибоку рану і довкола нього – кров. Сліди вели на вулицю, а звідти – до городу 22-річного Василя.

«Я помітив, що на городі біля огорожі лежить хлопець. Підійшов до нього, доторкнувся, трішки відштовхнув. Зрозумів, що він мертвий, – розповів Юрій (із етичних міркувань усі імена в матеріалі замінено). – Тоді я зайшов до будинку і одразу зателефонував на 102. Ніяких дивних звуків уночі не чув, отже й гадки не мав, що трапилось. Але живу я неподалік від Василя, тому, напевно, він і опинився посеред мого городу».

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено