Травень на Закарпатті пахне нарцисами
Усю триденну подорож по Закарпаттю нас супроводжували радіоповідомлення: “По усій території України – дощі”. А на Закарпатті їх не було. Трошки посіяв дрібний дощик ввечері на березі озера Синевир, а далі погода була чудова, сонячна – в Хусті, Іршаві, Мукачевому, Ужгороді, Чопі… У цьому регіоні України свій мікроклімат, і його прояви нерідко перевищують сподівання не впевнених у своїх прогнозах синоптиків.
Замки Закарпаття – окрема “пісня”. За нагоди варто об’їхати Ужгородський, Невицький та Мукачівський один за другим. Розвалини Невицького замку справляють надзвичайне враження (село Невицьке – за 12 кілометрів від Ужгорода), особливо краєвид на долину річки Уж, що відкривається з його мурів. На території замку археологи розкопали бронзові прикраси VIII-VІІ ст. до н. е., а перші письмові згадки датуються VII століттям. Замок приваблює величезну кількість туристів, особливо молоді, яка розбиває намети поблизу. Побачила хлопця та дівчину на замкових мурах – вони на секунду притулилися одне до одного і почали спускатися вниз. А на фото залишились їхні силуети – як символ усеперемагаючої весни, що торкнулася і каменів старого замку.
Долина нарцисів (урочище Кіреш, неподалік Хуста) вже зацвіла. 257 гектарів землі, вкритих вузьколистим нарцисом, справляють враження навіть на тих, хто вже поїздив країнами, надивився чудес світу. Приблизно до 25 травня милуватимуть око туриста ці білосніжні розсипи диких нарцисів.
Дорога на озеро Синевир – суцільна краса, лише встигаєш крутити головою навсібіч. Це гірське озеро (“Морське око”) вражає красою у будь-яку пору року, але на початку травня тут сходяться докупи зима з весною, створюючи казковий ефект. Де-не-де під смереками ще можна побачити сніг і за бажання зліпити снігову кульку, і тут же у соковитій траві цвітуть лісові квіти, співають пташки, а жабки – просто під ногами – влаштовують любовні ігрища. Господар бази відпочинку пан Валерій розповідає, що купатися в озері заборонено. Глибина його – 20-24 метри, а місцями сягає навіть 44-х! Влітку вода прогрівається лише на верхні півметра, а та, що глибше, залишається нестерпно крижаною.
На Закарпаття ми потрапили через Воловецький перевал. Якщо будете їхати по цій трасі – не обминіть увагою водоспад Шипіт поблизу села Пилипець. Це дивовижно мальовниче місце. Поблизу каскаду крижаної води висить у повітрі водяний пил – постоїш біля водоспаду, і одяг стає вологим, а обличчя свіжим, як після дорогої косметичної процедури. Біля водоспаду облаштовано багато місць для розпалення вогнищ, встановлено колибки, де можна розкласти на столі харчі і влаштувати обід.
У Мукачевому є вулички, засаджені сакурою. Рожевий цвіт дерев вже опадає, рясно вкриваючи бруківку ніжним мереживом. А за кілька кілометрів від Мукачевого, ближче до Чопа, починається “мадярська Україна” – тут розмовляють по-угорськи, і назви крамничок дублюються угорською. Хати, вікна, ґанки, квітники теж мають свої особливості. У придорожньому ресторанчику можна спробувати кілька мадярських страв – і заплатити згодом лише по 35-50 гривень з особи.
Один з нас, перш ніж замовити десерт, подивився в меню і, побачивши ціну горнятка кави (2 гривні), засумнівався й необачно поцікавився у господаря закладу: “А кава у вас хороша?”. У того на обличчі промайнула тінь крайнього подиву. “Звичайно”, – з гідністю відповів він. І приніс таку ароматну й міцну каву, якої ніде, окрім Закарпаття, не готують. А подають цю каву не у філіжанці, а у маленькій прозорій скляночці.
Галина ВДОВИЧЕНКО
