Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… МИКИТА

[Total: 0    Average: 0/5]

Журналісти «Неділі» пильно стежать за успіхами людей, які коли-небудь стали лауреатами конкурсу «Лідер року» або рейтингу «Топ-50» (до речі, незабаром відбудеться підведення підсумків конкурсу «Лідер року-2010», який обіцяє бути особливо яскравим і захоплюючим). Кілька років тому фігурантом рейтингу 50 найвпливовіших закарпатців став патріарх нашого живопису Володимир Микита. А нещодавно цей народний художник України, академік живопису відзначив 80-річний ювілей. Приємно, що наші експерти не помилися. Урочистості пройшли на найвищому рівні.  Ретроспектива його робіт за 60 років творчості просто вражала. Особливо автопортрет 1953 р. з ледь вловимим хитрим блиском в очах. Мовляв, Сталін помер, а закарпатці живуть незважаючи ні на що. І я серед них живу і буду ще довго жити.

Пережив цього правителя, переживу багатьох інших. Так і сталося. В.Микита чи не єдиний з художників, хто ходить практично на всі спілчанські вернісажи, про кожного колегу знаходить що сказати.  То ж не дивно, що на його виставці не було де яблуко упасти. Не знати коли у залах художнього музею було ще стільки бомонду. Хіба що коли там у 20-30-х краях розміщувалася крайова і міська влада і ці стіни відвідували Масарик з Бенешем. На відкритті було обласне керівництво, у повному складі ужгородський  міськвиконком, високі столичні гості.

Були представники різних куточків України та закордону. Були практично всі художники. Сам ювіляр був навіть у двоїні – живий і у вигляді подарованої йому великої портретної ляльки. У терапевтів є термін «ювілейний синдром», бо такі урочистості страшенно виснажують самого винуватця, котрий після того потребує після того кілька днів, а то  й місяців реабілітації. Але Володимир Васильович витримав усе стійко, традиційно незворушно – як Говерла.  Одним із сюрпризів для ювіляра стало створення про нього відеофільму «Карпатська Книга буття» (керівник проекту Ірина Янцо, камера і монтаж – Михайло Добош).

Кіно розтиражоване на компакт-дисках та розміщене в Інтернеті. 20-хвилинний фільм побудований на перший погляд доволі просто: майстер розповідає десь про десяток своїх картин, написаних у різні роки. Між тим про нього говорять ректор Нацональної академії мистецтв Андрій Чебикін, ректор Львівської академії Андрій Бокотей, ректор Закарпатського художнього інституту Іван Небенсник, голова обласної спілки художників Борис Кузьма, директор нашого художнього музею Франциск Ерфан. Якось аж незвично, що про живу людину можуть так щиро говорити добрі речі. Зазвичай ми звикли до протилежного. Це особливий талант – жити так, щоб про тебе казали гарно ще за життя.  І Володимир Васильович це опанував.

Тому і простота фільмової композиції оманлива – як і простота картин Микити. У нього кожний сюжет – як притча, що за своїм накалом близька до біблійної. На полотнах В.Микити проступають образи практично усіх його вчителів – засновників закарпатської школи живопису. Часто ті образи ледь впізнавані з-під пізніших нашарувань, бо майстер трансформує їх через власний досвід, в якому вже і ціле десятиліття із ХХІ століття. Але в основі усього – ті ж болі за рідний край, та же невтомна селянська працьовитість, як і в його вчителів.

Живопис В.Микити  росте з двох коренів  – по-перше, із замилування рідною природою, нашими полонинами і верхами гір, звивистими вуличками містечок і сіл, багатствами городини, грою молодого вина, а по-друге, із схилянням перед споконвічною роботящістю наших земляків, які перетворили загалом біднувату землю з малоплідними грунтами на  оазу спокою посеред бурхливої Європи. Автори фільму ховаються у тіні, їхня присутність практично не відчувається, вся увага до майстра, до його слова. А там є про що послухати. Навіть численні недомовки та розведення руками дуже промовисті.

Людина, яка звикла думати більше  зоровими образами, ніж словами, дає дуже загадкові інтерв’ю. Хто захоче, той зрозуміє усе. А хто не зрозуміє – значить не доріс. Бо навіть традиційна формула про талант як 1% натхнення і 99%  поту трансформується у В.Микити по-своєму. Ретроспективна виставка показала, скільки різноманітних стилів і технік він опанував упродовж десятиліть у пошуках свого власного.  І понині майстер все ще у пошуку чогось принципово нового.

Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»

 

Comments are closed.