Знайомство на відстані півтори тисячі кілометрів

[Total: 0    Average: 0/5]

0000Закарпаття приймало юних гостей із Луганщини і Донеччини

Ігор Музичук із Костянтинівки Донецької області гортає фотознімки в своєму мобільному. На них він і друзі, з якими хлопчина тиждень відпочивав на Закарпатті. Зі своєї рідної Донеччини Ігор виїхав рік тому. Коли почалася війна, родина оселилася в Києві.

Ігор один зі 107 дітей-переселенців, які протягом семи днів оздоровлювалися в селі Яноші Берегівського району. Більшість дітей шкільного віку – 12-14 років.

Незвідана краса цих гір залишиться в пам’яті найдовше, – розповідає Ігор про свої перші враження від Закарпаття, де він ніколи до цього часу не бував. – Ми ходили на екскурсії, їздили на гарячі джерела. Багато відпочивали, грали у футбол. Тут прекрасно, мені сподобалося. Історія й архітектура тут відмінні від інших областей. Люди знають і українську, і російську, й угорську, ми розуміли один одного. Спілкувалися вільно. Люди тут добродушні, прийняли нас як рідних…

Уперше на Закарпатті й Поліна Коржавіна з Луганської області. І вже готова повернутися сюди знову. До речі, діти зізнавалися, що, вірячи в прикмети, залишили деякі дрібнички, щоб повернутися.

Найбільше враження в мене від термальних джерел, музеїв та готелю, де ми проживали, – ділиться враженнями Поліна. – Батькам я в першу чергу розкажу про готель, він просто прекрасний. Нас дуже смачно годували на сніданок, обід, вечерю і навіть підвечірок. Зразу з вокзалу ми поїхали в замок Паланок, потім у Берегово, де нам показали музей із різними фотографіями, де видно як раніше жили люди. Я везу з собою на згадку дуже гарне каміння з озера, де ми купалися, і сувенірні магнітики. Звичайно, хочеться ще раз повернутися, мені тут дуже сподобалося, тут гарно. Краєвиди, природа, усе дуже гарне.

0

Мої побоювання не справдилися, – відверто каже Ірина Боровікова з Донецька. Дівчина, наслухавшись різних легенд та історій про західну Україну, утім погодилася приїхати й побачити на власні очі, як живуть за півтори тисячі кілометрів від її рідного міста: «Я ще ніколи не була ні в Закарпатті, ні в західній Україні. Коли сюди приїхали, то вперше тут опинилася. Мені дуже сподобалося. Я погодилася приїхати й не пожалкувала. Ми купалися в термальних джерелах, їздили на озеро. Найбільше враження – це замок, бо я такого ніколи не бачила. Раніше я їздила тільки містами Донецької області і була в Одесі».

Волонтер: «Вони не хочуть туди повертатися, бо там їх уважають зрадниками»

Дітей у поїздці супроводжували представники Товариства Червоного Хреста України. Лариса Харченко, керівник відділення Червоного Хреста Печерського району м. Києва, не вперше супроводжує дітей на відпочинку й відзначає: діти-переселенці відрізняються від своїх однолітків.

Ці діти такі світлі. Вони добрі, відкриті, дуже відверті – одним словом, світлі, – каже про дітей-переселенців пані Лариса. – Окрім того, вони не розбалувані. Зацікавлені познайомитися з новою культурою, побувати в новому місці, все спробувати. Коли ми зайшли в готель – біла будівля ресторану, білі скатертини, золоті колони, білий рояль – це було так прекрасно. Такий прийом був надзвичайний. Дівчинка, яка дзвонила цього дня татові, казала: «Боже, тату, тут таке диво, тут навіть швецький стіл! Вона із таким захватом йому це розповідала, пояснювала в деталях, перераховувала, що побачила, які в неї відчуття. Насправді вони отримали колосальний досвід, знання. Думаю, ці емоції вони пронесуть через усе життя.

Переселення діти переносять важко, якщо нема належних умов для їх проживання на новому місці, пояснює волонтер. Лариса Харченко додає: «По дітях зразу видно, з якої вони родини і як облаштувалися. Вони погано одягнені, вони по-особливому ставляться до кожного шматка хліба, до продуктів, вони все це цінують. Є різні діти, сім’ї різні, фінансові статки різні, тому зразу видно, як вони сприймають ті умови, в які потрапили. Хтось у захваті, хтось уперше таке бачить. Це для них дуже цінно. Вони розповідали, як переїздили зі сходу, зараз адаптуються в школах, нові місця життя, наскільки це їм важко. Вони кажуть, що не хочуть туди повертатися, бо там їх уважають зрадниками. Ми ніколи не загострюємо цих тем, наш принцип роботи – це нейтральність, але є такі моменти в розмовах, які складаються в загальну картину, мозаїку – і ти розумієш, що діти усвідомлюють: тут, в Україні, їм набагато краще».

Йожеф Бачкаі: «Вони побачили, наскільки багата їхня країна, яке різноманітне Закарпаття»

Тібор Біро, який і приймав дітей у своєму готелі в с. Яноші на Берегівщині, спеціально приїхав на Мукачівський вокзал, щоб попрощатися з дітьми та впевнитися, що все гаразд: «Ми прийняли в себе 107 дітей і 11 волонтерів із Червоного Хреста, які супроводжували дітей. Щодня вони харчувалися чотири рази – сніданок, обід, вечеря і підвечірок. Не обійшлося і без традиційних страв: боґрач, боб-левеш, м’ясо по-берегівськи, лоци-печенє, м’ясо по-будапештськи та ряд інших. У дітей була дуже насичена програма. Це й різноманітні ігри, малюнки на асфальті крейдою, волейбол, футбол, бадмінтон, настільний теніс. Двічі вони були на термальних водах у Косині, при чому цілком безкоштовно. Ми приймали дітей зі сходу України вперше завдяки програмі Посольства Угорщини в Україні».

Усю семиденну програму перебування дітей на Закарпатті, а також витрати на дорогу профінансували міністерства іноземних справ і торгівлі Угорщини. Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаі також прийшов на перон вокзалу попрощатися з дітьми.

Це була ідея нашого уряду, – каже генконсул про поїздку, – щоб діти-переселенці і діти тих батьків, які поранені чи загинули, могли відпочити. Ці діти переважно з Донецька, Луганська, Маріуполя. Вони, на жаль, не мали закордонних паспортів, тому ми організували їм відпочинок тут, на Закарпатті, недалеко від Берегова. Вони купалися в термальних водах, познайомилися з місцевим населенням, танцювали угорські народні танці і вивчили навіть кілька слів. Вони побачили, наскільки багата їхня країна, яке різноманітне Закарпаття!

Ця програма в Закарпатті завершена. Утім, далі буде, кажуть в консульстві. З 21 червня і протягом 10 тижнів в Угорщині чекають на 700 дітей з України. Вони відпочиватимуть недалеко від Будапешта на озері Веленце. Завдяки угорському уряду та Асоціації українців, які проживають в Угорщині, і діти-переселенці, і діти з малозабезпечених сімей зможуть відпочити в Європі. «Ми хочемо, щоб вони трохи відчули дух Європи, дух Угорщини», – каже Йожеф Бачкаі.

Уже з вікон потяга діти махають на прощання, вигукуючи «До зустрічі!» Олексій Ткаченко з Донецька підсумовує: «Класно було, це був супертиждень! Якщо вийде, приїду ще».

Тетяна ЛЕШКО, спеціально для «НЕДІЛІ», фото автора

 

Loading...

Comments are closed.