Мукачівський конфлікт: версії і диверсії
Середина літа – нудьга і порожнеча… І тут інформаційний простір Закарпаття вибухнув стріляниною у Мукачеві. Ми знову в центрі уваги цілої України. Розмов – мінімум на цілий тиждень. Тільки не кажіть, що це все організували кляті журналісти, аби підняти тиражі!
У суботнє пообіддя 11 липня, напередодні свята Петра і Павла, яке є престольним для багатьох закарпатських сіл, у самому центрі Мукачева відбулася автоматна стрілянина, добре чутна по цілому місту. За цим послідували вже кулеметна стрільба, гонитва з сиренами по вулицях, спалені міліцейські авто. Нападникам дали можливість виїхати з міста (це грамотно), але при цьому влаштували чергову стрілянину на… автозаправці! Усе було здійснено філігранно – постраждали передусім рекламні щити, які у майбутньому можуть стати унікальною туристичною атракцією. Відтак стрілкам дозволили сховатися у селі Лавки і навколишніх лісах. Тут уже непрофесіоналізм переслідувачів аж надто кидається в очі. Це як свого часу, дозволивши Гіркіну вийти із Слов’янська, так і не затримали його по дорозі, а дали йому доїхати аж до Донецька. У нас відбулося те саме – один в один.
Але справа не тільки в правоохоронцях, неготових до проведення антитерористичної операції. Ясно, що найкращі наші кадри зараз відряджено на схід, а ті, хто лишився, замордовані безперервними реформами, перевірками тощо. Тож багато чого можна і пробачити. Але вся операція від самого початку має ознаки ретельно зрежисованого шоу.
Основною версією є переділ контрабандних потоків. Підозрілість цієї версії у тому, що її зразу було вкинуто в інформаційний простір, її вперто нав’язували і продовжують нав’язувати публіці. Але саме її прийняв і Президент, тож нехтувати нею не доводиться. Правда, при цьому не уточнюється, про які саме потоки йдеться. Переважно згадуються наші дешеві сигарети, які можна з великим наваром збути у сусідніх державах. Проте на цій ділянці «фронту» останніми місяцями і тижнями ніяких змін не відбувалося, тож не зрозуміло, що могло викликати таке збурення.
Інша справа, якби ішлося про контрабанду лісу-кругляка. Днями Президент якраз підписав заборону офіційного експорту такого товару. Правда, для цього Миколі Томенкові довелося подавати в суд, щоб добитися необхідного підпису під таким законом. Відтак народному депутатові довелося позбутися статусу позаштатного президентського радника, але справа все-таки увінчалася успіхом. Зрозуміло, контрабанда лісу від цього автоматично не зупинилася, але розцінки на її «кришування» і організаційно-технічний супровід мали зрости. До того ж преса повідомляла, що буквально за пару днів до конфлікту на Закарпаття прибув екс-комбат, а нині нардеп Семен Семенченко – якраз для ознайомлення з ситуацією у лісовій галузі. Оце все і могло послужити спусковим гачком.
Було висунуто навіть значно фантастичнішу версію про контрабанду через Закарпаття нелегально видобутого на Рівненщині бурштину. Але звідти значно легше налагодити його вивіз до Польщі, де давно налагоджені відповідні виробництва, ніж тягатися через Закарпаття.
Йдеться також про ввіз наркотиків на Закарпаття – треба розуміти з Балкан, де Косово давно вже стало головною перевалочною базою афганського зілля. Правда, у цього трафіку така потужна «криша», що ризиків через суперечки якихось закарпатських учасників процесу ніхто не допустив би. Принаймні, все відбулося би без скандалів, шито-крито.
Натомість події у Мукачеві від самого початку розгорталися з максимальним гармидером. Складається враження, що головним бажанням усіх там було не вирішити якесь конкретне питання, а наробити побільше галасу, створити «голлівудську» картинку. Так би мовити, справа – ніщо, імідж – понад усе.
Справжній переділ контрабандних потоків відбувся, коли відносно нещодавно на окраїні Ужгорода виявили підземний тунель до Словаччини з вагонеткою, якою перевозили ті самі цигарки. Але там була тільки нора у землі – без людей, стрілянини і спалених авто. Тому та новина пожила три дні і забулася. Зараз же усе зроблено для того, щоб про скандал говорили якомога довше. Отже, справа не у контрабанді самій по собі, чи не тільки в ній одній.
Безперечно, мукачівські події пов’язані з початком виборчої кампанії. Адже саме в ці дні прийнято новий закон про вибори, а ще через тиждень-другий кампанія стартує вже офіційно. А у Мукачеві вже утверджується сумнівна традиція – служити випробувальним полігоном для все нових і нових виборчих технологій. Уперше це відбулося 2003-2004 р., коли там тривала кілька серійна епопея з виборами мера. Тодішні події там стали найважливішою репетицією майбутньої Помаранчевої революції. Нинішні же події розглядаються багатьма як пролог до Третього Майдану. Але в цьому сенсі це, швидше, фальстарт. Або ж, принаймні, дуже віддалене відлуння майбутньої бурі, яка може грянути через півроку або й рік, проте Мукачеве тоді обов’язково згадають.
А от прологом до місцевих виборів 25 жовтня Мукачеве, безперечно, є. Звичайно, місцеві ради зараз мало що вирішують серйозного, але у процесі децентралізації поступово ситуація може змінюватися. А от що реально залежить від сільських голів уже зараз – це забезпечити проходження необхідного кандидата на парламентських і президентських виборах. Оцей низовий адмінресурс забезпечував уже кілька виборів у сільській місцевості Закарпаття. Тут ціна питання вже максимальна, і за нього варто боротися. Тому нинішні нардепи-мажоритарники зацікавлені, щоб пройшли потрібні їм голови і депутати і не пройшли усілякі конкуренти.
Тому якщо між Балогами і Михайлом Ланьом пробігла чорна кішка, то дуже важливо було усе вирішити ще до початку виборчої кампанії. Округ Ланя – один з найскладніших в Україні: п’ять з хвостиком гірських і лісистих районів, з поганими дорогами, зубожілим населенням, трудовою міграцією тощо. Словом, ідеальна територія для виборчих маніпуляцій, але усе треба готувати завчасно і в тиші, а не в такому гармидері, як зараз.
Ну і зрозуміло, що комусь третьому було дуже вигідно вивалити увесь цей бруд назовні. Неприятелів у Михайла Ланя повно, причому це не тільки Балоги, з якими історія відносин дійсно максимально драматична. Але можна назвати ще добрий десяток місцевих політиків, які з задоволенням помножили би свого конкурента на нуль. Що зараз, власне, і відбувається. У недопущенні Ланя до вирішення питання, хто саме очолюватиме верховинські села, зараз зацікавлені практично усі наші серйозні фігури, тож алібі немає ні в кого.
Те, що хтось зразу спробував подати усе як суто персональний конфлікт між Михайлом Ланьом і Віктором Балогою, теж доволі підозріло. Особливо провисає у цій версії теза, ніби закарпатський «Правий сектор» перебуває на утриманні Балог. «Правий сектор», як відомо, абсолютно всеїдний щодо спонсорської підтримки, але ж він і практично не керований. Схоже, що навіть Д.Ярош не має на нього абсолютного впливу. Тому загравати з цією вольницею – собі дорожче. До того ж можна навести чимало прикладів конфліктів між балогівцями і «Правим сектором». Хоча й абсолютно відкидати дану версію при всій її екзотичності теж не можна.
У цілому ж для Закарпаття скандал не вигідний. Край живе великою мірою з туризму (не контрабандою ж єдиною!), тому стрілянина на вулицях тут зовсім небажана. Звісно, це повна маячня – вважати, ніби все спровоковано туристичними операторами з сусідніх областей, але підозріло, що вперто підкреслюється, ніби найпершим постраждав випадковий перехожий, якому вистрелили в голову за невинне питання: «Що тут відбувається?» Значно вірогідніша версія, що це був охоронець комплексу або ще хтось, хто свідомо зачіпався із небажаними гостями. Але якісь туристичні інтереси могли підключитися уже постфактум – просто використати ситуацію, яка склалася. З того ж репертуару абсолютно безглузді чутки про евакуацію приміського села Лавки і навіть самого Мукачева. Ну а вершиною маразму стала спроба представити першого постраждалого сепаратистом з Донбасу. Після демонстрації на телеекранах його місцевого батька з заплаканими очима і характерним закарпатським акцентом ця нісенітниця остаточно розвіялася.
Хоча дана історія уся настільки абсурдна, що просто диву даєшся. Як казав з іншого приводу Михайло Добкін, «немного по-дебильному написано». Ну, «немного» – це дуже делікатно сказано. Особливо вразила версія, ніби все організував Арсен Аваков, аби знищити закарпатський «Правий сектор». Гм, ну волинського харизматика на прізвисько Саша Білий було вже ліквідовано якось подібно. Але організовувати подібну провокацію проти цілого 20-членного загону, це для міністра, під яким крісло і так страшенно хитається, аж занадто ризиковано.
Також стрілянина відволікла увагу від нинішнього скандалу усередині Генеральної прокуратури. Отож, прокурори нині задоволено аплодують, але ж це не значить, ніби вони все організували!
Шоу готувалося ретельно, як багатосерійний сюрприз. Там, можливо, кілька авторів, і кожний увіпхав щось своє, найулюбленіше. З якогось дива у кадрі опинилася машина, вкрадена свого часу у Чехії. Тому коли враження від стрілянини почали вже забуватися, спалахнув новий скандал: хтось із учасників конфлікту їздить на краденому авто. Розмови про нещасні цигарки, котрі вже перестали ворохобити уяву, змінилися розмовами про контрабанду крадених по цілій Європі машин, що, звичайно, набагато серйозніше. Не здивуємося, якщо через день-другий вирине ще щось.
Також можна було би сказати, що дуже розчарували київські журналісти, які буквально заполонили цими днями Мукачево. Але Закарпаття ніколи і не було зачароване столицею. Продемонстровано повне нерозуміння нашого краю, його специфіки, а головне – навіть відсутність бажання щось зрозуміти. Не дивно, що ця зарозуміла публіка втратила Крим, втрачає Донбас, а відтак замахнулася і на втрату Закарпаття.
За мукачівським шоу одразу послідували мітинги «Правого сектора» у більшості обласних центрів України. Здається, ніби готувався Третій Майдан, про який вже говориться понад рік. Горючого матеріалу для нього, в принципі, достатньо. От тільки привід якийсь надто локальний – витягти з халепи десяток-другий закарпатських побратимів, котрі «накосячили» незрозуміло що. Але можливо організатори вважають, що головне почати, а там поступово з’являтимуться все нові і нові смисли, як і було під час Майдану 2013-2014 років Принаймні, така перспектива примушує вирішувати все у Мукачеві максимально оперативно (але безкровно).
Ще один дуже неприємний контекст мукачівських подій – вони максимально вигідні Кремлю. Саме у ці дні в районі Донецька назріває новий наступ росіян – із танками. Тому деякі експерти вже намагаються вибудувати ланцюжок від Путіна через Медведчука і далі аж до безіменних «закарпатчиків» у камуфляжі з автоматами. Посередині називаються найрізноманітніші прізвища, але все настільки незграбно, що без російської горілки у цьому ланцюжку явно не обійшлося.
Що лишається у сухому підсумку? Михайло Ланьо нарешті став публічним політиком (під час уже другої своєї парламентської каденції). Схоже, що він і зараз до цього не готовий. Принаймні, на усіх відео виглядає максимально розгубленим. Ще б пак – для нього це, скоріше, є початком кінця. Питання лише у тому, наскільки все буде розтягнуто у часі.
Шоу вдарило і по іміджеві Віктора Балоги, а ще більше – по його ставлениках на місцях. Тому не виключено, що назрівають якісь принципові зміни в усьому закарпатському політикумі. Принаймні, уже настільки контролювати геть усі сільради і райради, а також обласну раду «Єдиному Центрові» навряд чи вдасться. Оформилися нові сили, які претендують на свій шмат пирога. Тож вибори на Закарпатті тепер будуть надзвичайно гарячими. Не так може через важливість мандатів самих по собі, як з принципу і з закарпатського «ай зато!» Безглузда стрілянина розсварила дуже багатьох, тому тепер конкурентів «топитимуть» з особливою насолодою і навіть з ілюзією, що це справа честі. В усякому разі, «договорняків» мало би стати менше.
Також кидається у вічі якась аж ірраціональна ненависть багатьох закарпатців до правоохоронців. Останні у ці дні загалом чесно виконували свій обов’язок. Не надто, правда, вміло – але то вже інше питання. У тому, що і там очікуються суттєві зміни, не доводиться сумніватися.