Єпископ Мілан назвав неадекватною реакцію захисників незаконно зруйнованого єпархією столітнього муру
Посилається на іннші руйнування і відмовився від раніше погодженого проекту архітектора Петра Сарваша, що передбачав збереження пам’ятки.
Для облаштування скверу розташованого навпроти Хрестовоздвиженського кафедрального греко-католицького собору в Ужгороді, свого часу були оголошені конкурси на проекти, однак, як зазначають у єпархії, надійшло дуже мало пропозицій. Автором проекту частини скверу, відновленням якого займається єпархія, є архітектор Петро Сарваш.
Однак він стверджує, що в його проекті не передбачалося руйнування стіни. У Мукачівській греко-католицькій єпархії кажуть, що частина стіни, яка “впала”, добудована значно пізніше за інший мур і не має такої цінності. Натомість первісний мур стоїть, про що свідчать й історичні фото з цього скверу. У жовтні було закладено наріжний камінь під сквер, однак терміни реалізації не визначені.
Одне з найперших запитань, яке виникає у цій ситуації: чи можна відмовитися від паркану для того, щоб бачити собор? Активісти однозначно проти і закликають єпархію відновити мур, погрожуючи правоохоронними органами.
Так чи інакше, кілька місяців поспіль результатів роботи на цій території немає. Чимало запитань викликає і культура будівництва: місце огородили плівкою, за нею відкриваються неестетичні пейзажі. Сьогодні відсутній паспорт об’єкту й дата його закінчення, хоча кілька місяців тому був вивішений, тож ужгородці наразі не бачать, яким буде сквер. Крім цього, на території частково зрізають старі дерева.
Ми звернулися із запитанням про те, коли сквер буде завершений, і яким він повинен бути згідно із задумом, до єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії владики Мілана. Він розповів, що єпархії довелося відійти від проекту, запропонованого Петром Сарвашем, посилаючись на те, що, начебто, люди, які живуть поруч із сквером, були проти сходів, котрі ведуть до їхніх будинків, як і не погодилися з тим, щоб була кована огорожа.
«Ми змушені були зробити опорну стіну й мур, що захищав би подвір’я людей, які живуть поруч. Також у сквері передбачено доріжки, лавки, освітлення. Люди не хочуть, щоб парк засмічувався, тож цілком можливо, що на ніч він буде закриватися. Маємо спонсора на відновлення статуї Божої Матері, яка стояла тут. Її виготовляє мукачівський скульптор, і невдовзі вона буде готова. Проблема полягає у тому, що єпархія не має коштів, які могла би вкладати в цей сквер. У нас наразі чимало проблем з очищенням подвір’я єпархії від залишків радянського минулого. Також я втомився від звинувачень, атак на єпархію, мою особу, погрожувань, шантажувань щодо падіння муру. Мені неприємно казати, але замість вдячності, що зробиться щось хороше, я зустрівся з неадекватною поведінкою. Багато історичних місць в Ужгороді руйнуються, і цього чомусь ніхто не бачить.
Із сквером наразі є кілька проблем: передусім це те, що дуже довго тривало визначення проекту, по-друге, єпархія залишилася сама у вирішенні проблеми з сараями, по-третє, у нас немає достатньо коштів, щоб здійснювати будівництво. Сьогодні нам допомогли тільки члени благодійного фонду Блаженного Теодора Ромжі», – прокоментував владика Мілан.
Поруч із територією, навколо якої кілька місяців поспіль розгортається конфлікт щодо руйнування муру, з 2015 року діє перший в Україні приватний сквер із пам’ятником Марії Терезії. Заснований він родиною Панових.
«Нам прикро, що близько восьми місяців ужгородці й гості міста могли радіти новій атракції, новому скверу на істинно священній землі навпроти Кафедрального собору. Тим паче, що частина скверу вже зажила повноцінним життям. Але замість розвитку сьогодні спостерігаємо неестетичну консервацію… – каже з приводу ситуації зі сквером Володимир Панов. – Наша совість перед містянами чиста. Восени 2015 року ми організували зустріч за участі владики Мілана. Ален Панов і я запропонували, щоб наша сім’я профінансувала і довела до кінцевого результату й іншу частину скверу, протягом 1,5-2 місяців. Єпископ взяв три дні для відповіді й відмовився від нашої пропозиції. Сказав, що громада сама має змогу довести свою частину до логічного завершення.
Чому відмовив – краще запитати в нього. Я можу тільки висувати гіпотезу – один із двох факторів: або жадібність до грошей або амбіції. Й одне, й інше має негативний характер, тим паче, що відтягує мить, коли люди зможуть отримувати позитивні емоції. Натомість час – одна з найважливіших цінностей життя.
Ви запитуєте про законну частину реалізації проекту? Відповім так: ні посади, ні погони, ні сан не дозволяють порушувати закон. Якщо ми цього не зрозуміємо, то ніколи не збудуємо цивілізованого суспільства», пише http://prozak.info