Рахівський різьбяр розповів про люльку Сталіна та подарунки президентам України

Василь Ропчук: «У Сталіна була люлька від мого сусіда, а мої роботи мають у приватних колекціях чотири Президенти»

Не дарма кажуть, що мистецтво вічне. Творчі люди дійсно уміють залишити по собі слід і на землі… і у серцях. Умілець із Ясіня Василь Ропчук виготовляє унікальні вироби з деревини і запевняє, що має шанувальників у всьому світі.

Алла Пугачова має вдома карпатський сувенір

58-річний пан Василь каже, що різьбярством займається все життя, відколи себе пам’ятає.

– Я працював лісником, але своїм покликанням вважаю творчість, – ділиться думками майстер. – Напевно, природа дійсно впливає на світосприйняття, не дарма Висоцький співав, що краще за гори можуть бути тільки гори. У лісі надихає навіть кора на старому дубові.

Із деревини майстер робить практично все: і скульптури, і посуд для кухні, і навіть музичні інструменти.

– Будь-яка гілка – живий організм. Утім на дереві вона безмовна. Мені ж завжди хотілося, аби вона зазвучала не тільки тоді, коли листочків торкається вітер, а завдяки людській праці. Сопілка дозволяє деревині «ожити», як і скрипка, гітара… Люблю по-своєму «озвучувати» ліс. До речі, мені допомагає син. Він ще малий, йому всього 12 років, але вже вміє також виготовляти сопілки, – розповідає різьбяр.

Загалом творчі здібності Василь Ропчук вважає справою генетики… не просто власного бажання.

– Я передаю вміння Василькові, а сам отримав талант у спадок від батька, який теж займався деревиною. До речі, сам Сталін, від якого тремтіла вся Європа, мав вдома подарунок від мого сусіда Михайла Сулетана – дерев’яну люльку. Зараз вона зберігається в Ермітажі. Мої ж вироби  є у приватних колекціях чотирьох Президентів: Єльцина, Ющенка, Саакашвілі та Януковича. Порошенкові поки що нічого не подарував. Однак сувеніри від мене потрапили навіть до помешкання Алли Пугачової. Колись я нерідко бував у Москві. Тепер не та політична ситуація, не їжджу, – зізнається майстер.

Зі слів умільця, президентам він свого часу робив на замовлення великі об’ємні роботи, висотою більше чотирьох метрів.

Роботи умільця є в усьому світі… навіть у Книзі рекордів Гіннеса

Василь Ропчук свої витвори не рахує, але переконаний, що зробив безліч композицій.

– Виробів у мене не сотні, не тисячі, а мільйони. Їх неможливо порахувати. Роздарував силу-силенну. Надзвичайно приємно, коли інші радіють, це – додає сил, впевненості в собі та просто окриляє, – запевняє творець прекрасного. – Мої «дерев’яні фантазії» є майже в у сьому світі: у США, у Канаді, у Бразилії, у Чехії, у Росії, у Словаччині, в Угорщині, у Польщі, у Англії, в Аргентині, у Німеччині, у Франції, у Китаї, в Австралії…  хіба що на Південному полюсі ще їх немає, – усміхається умілець. – До речі, окремі витвори робив прямо за кордоном і там же їх залишав, як презент.

Пан Василь багато експериментує у творчості як із формою, так і з розмірами.

– Моя найвища скульптура «Карконош» сягає у висоту більше п’яти метрів. Над нею я трудився довго, оформляючи у Словаччині Карконоський народний парк. Але гігантоманією не страждаю,  бо виготовляю навіть маленькі, п’ятисантиметрові сувеніри – крихітних орлів, – запевняє умілець.

Часу на творчість пан Василь не шкодує, бо саме під час роботи психологічно відпочиває.

– Сказати з упевненістю, скільки конкретно потрібно працювати над однією фігурою не можна, бо буває по-різному. Але одного разу я навіть потрапив до книги рекордів Гіннеса, зробивши за годину і п’ятнадцять хвилин метрового ведмедя. Маю навіть відповідний сертифікат, – заявляє різьбяр. – А так – над комплексними фігурами доводиться трудитися тижнями, за день-два з сюжетною композицією впоратися не можна.

Більшість виробів Василя Ропчука зроблені в народному стилі. Майстер переконаний, що у них – дух Карпат та велич саме закарпатської природи.

– Крім різьби займаюся коренепластикою. Це – теж доволі цікаве хобі. Підручні матеріали знаходжу на берегах річок та озер. Вони кращі, ніж лісові, бо вода відполіровує корені і в них  трохи інакша структура, – зауважує рахівський умілець. – Найкраще їх заготовляти весною, після паводків. Між іншим, кожен корінець – це вже напівготова роботи, якій залишається лише трохи додати форми.

У роботі пан Василь використовує різну деревину, але найчастіше тополю та липу і навіть ялинку. У той же час він вважає, що поганих дерев не буває, усі породи хороші і цінні по-своєму.

На майбутнє у Василя Ропчука доволі амбітні мрії.

– Я б хотів зробити музей старожитностей, збираю вже багато років раритетні експонати минувшини, – ділиться задумами умілець. – Правда, приміщення для закладу культури ще не маю. Сподіваюся на підтримку влади або спонсорів. Якби таку хатку можна було десь змайструвати з дерева і оформити її в національному гуцульському стилі – було б взагалі чудово!

Тож щиро хочеться побажати талановитому мешканцю Ясіня, аби все задумане ним здійснилося і щоб він порадував краян ще багатьма унікальними виробами.

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ» ексклюзивно для zakarpatpost.net