Як ужгородські дівчата на перших бізнесменів полювали
За чеських часів Ужгород пережив демографічний бум. З одного боку, слід було компенсувати втрати, завдані Великою війною (чи як її стали називати згодом – Першою світовою).
З іншого боку, люди поверталися до звичного ритму життя з його повсякденними радощами, серед яких завжди є місце дітям, хоча не завжди знаходиться можливість належно доглядати за ними.
Адже за нового режиму Ужгород з головою поринув у комерцію, крамниці плодилися, як навіжені. З Праги і Брна поступав найрізноманітніший крам, один спокусливіший за інший. Покупців на те все, чесно кажучи, бракувало, бо попит значно перевищував пропозицію. Аби купувати престижні товари, краяни мусили щось продавати на Захід. І тоді швидко пішли цілими ешелонами наш ліс, будівельний камінь, каолінова глина та інші дари природи. Від більшого бізнесу не відставала і дрібнота. Численні приватні підприємці возили на захід республіки мед, гриби, ягоди – усе, що там було екзотикою. Сидіти з дітьми за таких умов було просто нікому.
Тому професія няні стала однією з найбільш актуальних. А що молоді і гонорові дівиці приглядалися не так до дітей, як до їхніх татусів, ставлення матусь до нянь було як до неминучого зла, без якого, на жаль, не обійтися. З тих же причин плинність кадрів серед цього контингенту була надзвичайно високою. Вони постійно кочували з однієї родини до іншої. Це був такий колообіг нянь в окремо взятому місті.
…Марічка зробила вже кілька таких кіл. Їй аж занадто поталанило із фігурою. Чи у даному контексті, навпаки, аж занадто не поталанило. Татусі буквально витріщалися на її принади і їх зразу охоплював нездоланий батьківський інстинкт. Вони постійно терлися біля своїх дітлахів. Хоча більше таки – біля їхньої няні. Матусі реагували на те все більш нетерпимо, тому фінал завжди був однаковий.
І хоча Марічка щоразу оптимістично гадала, що це вже останнє її поневіряння, що доля ось-ось посміхнеться і до неї, проте ревнивість господинь постійно робила свою чорну справу. Та цього разу дівчина вирішила стояти таки до останнього, хоча настрій газдині, до якої вона прийшла за об’явою, не обіцяв нічого надто доброго. Та нагадувала рентгенівський апарат і прагнула буквально пропалити дівчину наскрізь. Найперше питання було:
– А чому Вас звільнили з попередньої роботи та ще й без рекомендаційних листів?
«А то ти не знаєш, за що нас звільняють!» – подумала та, але вголос мовила зовсім інше:
– Я інколи забувала викупати і погодувати дитину. Особливо коли вона сама того не хотіла.
Крива посмішка ґаздині не обіцяла нічого доброго. Мовляв, знаю я, хто був у тебе на умі, що ти навіть про дитину забувала. Жінка вже розкрила рота, аби винести невтішний вердикт, проте тут з-за її спини негадано вискочив украй збуджений синок і зарепетував на цілу кімнату:
– Мамо, мамо, цю няню ми обов’язково беремо!
Та аж смикнулася від такої несподіванки. «А що, в цьому щось є. Малий вже душі не чає у цій мамзелі, вважає, що буде помикати нею. Он, як витріщив на неї сяючі очі. Ну, ліпше вже він сам, аніж його старий. Малюк постійно висітиме на ній, бо не боятиметься. А відтак і вона не матиме зайвого часу, аби приглядатися до його таточка. Та й він тепер буде під подвійним кон- тролем. Не є гіршого спостерігача, як власний синок. Це я вже по собі знаю». Але про останнє згадувати не хотілося. Точніше, хотілося, навіть кортіло, але не удома, не при чоловікові.
Тому пані просто розправила насуплене чоло і повільно прорекла крізь зуби, карбуючи кожне слово, яке давалося їй з трудом:
– Ми беремо вас на певний випробувальний термін, а там побачимо.
Малий вже міцно тримався за няню своїми бруднющими руками, які він просто ненавидів мити. Тепер майбутнє ввижалося йому суцільним раєм. І справді наступними днями він нагадував коалу, яка за відсутністю бамбука міцно трималася за нянину сукню. Його татко невідступно слідував назирці, але конкурувати з малим було неможливо. Вічно збуджений і голодний татко мусив знову звернути увагу на матусю. Через дев’ять місяців у них народився ще один синок…
Сергій ФЕДАКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net