Ужгородські поліцейські собаки розкривають вбивства, шукають зброю й наркотики та охороняють місто
Начальник Кінологічного центру ГУНП в Закарпатській області Олександр ЛАЗАР: «Наші собаки без команди не нападають»
Спілкуватися з людьми просто, бо вони можуть відповідати на наші слова.
А яким є діалог із собакою? Адже вона хоч своїм розумним поглядом читає наші думки, та ми не завжди здатні зрозуміти її відповіді.
Але мова тварин добре усе ж декому добре знайома. Більше того, собаки беззастережно виконують вказівки тих, для кого вони є не просто домашніми улюбленцями, а компаньйонами в роботі.
Сьогоднішнім гостем прес-центру газети «НЕДІЛЯ» є начальник Кінологічного центру Нацполіції області, полковник Олександр ЛАЗАР. Під час наших «Недільних бесід» він поділився з читачами нашої газети думками щодо того як найкраще поводитися з чотирилапими, а також розповів цікаві історії з власного життя, пов’язані з собаками.
– Пане Олександре, собаководом можна стати чи потрібно народитися?
– Звісно, треба вчитися, але для цього необхідно передусім любити тварин. Гадаю, що так, щоб бути кінологом, потрібно ним народитися. Із дитинства слід мати певні якості в душі. На жаль, часто в людей, які працюють із собаками, немає для такої роботи задатків, є й такі, хто не уявляє свого існування без тварин.
У нас дуже хороший кінологічний центр в Ужгороді. Ще один подібний маємо в Мукачеві. Також маємо кінологів, які обслуговують відділи поліції у Хусті, Виноградові та в Міжгір’ї. Територію області поділено так, що за необхідності можемо охопити всі куточки Закарпаття. Якщо є зухвалі вбивства, грабежі, розбої, виїжджаємо туди, куди потрібно. При цьому вибираємо такого собаку, який краще спрацює в конкретній ситуації.
Наприклад, в Ужгороді на певному об’єкті скоєно крадіжку з квартири чи будинку. Господар звертається до поліції. На місце події приїздить слідчо-оперативна група. Вони вивчають обставини, визначають, чи потрібна робота службового собаки. Телефонують нам. А в нас цілодобово несе службу кінолог. Він вирушає на місце злочину. Якщо свіжий слід і сприятливі погодні умови, це дає миттєві результати. Утім позитивним показником є навіть те, що собака взяв слід і вказав, у якому напрямку рухався зловмисник. Часто собаки, йдучи по сліду, знаходять викрадені речі, знаряддя скоєння злочину.
– І це вміє робити кожний з ваших собак? Скільки їх у вас?
– Собаки в нас поділяються на розшукових (які шукають за слідами злочинців) і спеціальних. До цієї категорії належать собаки з пошуку вибухових речовин і зброї, з пошуку наркотичних засобів, з пошуку трупів. Усього в нас 33 дорослих собаки і два маленьких цуценятка, Ямбо та Алмаз, яких подарував нам колишній керівник кінологічного центру поліції в Запоріжжі, а нині очільник розплідника «Олександрівська знать». Мій заступник саме повертався з несення служби в зоні АТО і забрав їх та привіз в Ужгород. У малят хороший родовід і згодом один із них поїде служити в Мукачево, а інший залишиться в Ужгороді. Уже визначено, хто з них чим займатиметься.
– У Вас є спеціальний відбір кадрів?
– Щоб потрапити до нас на роботу, потрібно пройти деякі випробування. Після реформування поліції умови працевлаштування у нашій структурі трохи ускладнилися. Наразі необхідно пройти тестування, людина повинна бути ідеально здоровою, мати хорошу фізичну підготовку. Якщо претендент володіє всіма необхідними якостями, визнається придатним до служби в поліції. Відтак після проходження медкомісії і співбесіди людину відправляють на курси початкової підготовки. Зараз саме у нас закінчився конкурс на заміщення вакантної посади молодшого інспектора-кінолога, маємо одного кандидата з чотирьох претендентів. Це – дівчина. Раніше вона працювала в Мукачеві провідником службових собак. Незабаром, якщо вона пройде всі етапи, її буде відряджено в Житомир на курси. Якщо в людини є вища освіта, потім вона може працювати інспектором, за наявності офіцерських вакантних посад. Зазначу, що за 2 роки існування поліції конкурсів на кінологів ще не було. Це – вперше.
Щодо служби, то за штатом у нас є 31 працівник. Я пропрацював у Кінологічному центрі ГУНП у Закарпатській області більше п’яти років. Раніше обіймав різні посади в Мукачеві. Саме тут службу в поліції і завершую.
– Звідки ж у Вас таке захоплення? Ви в дитинстві любили собак, мали улюбленця?
– Так. Чотирилапі в мене були змалечку. Раніше ходив на полювання. Мав мисливського собаку. На жаль, його вже немає. Це був ірландський сетер. Він приносив мені дуже багато радості. Так склалося, що я працював у оперативних службах, був заступником начальника тоді ще міліції, начальником кримінальної міліції, начальником міліції громадської безпеки в Мукачеві, начальником штабу. Тож коли при черговій реорганізації мені запропонували очолити обласний Кінологічний центр, я з радістю погодився. І ніколи про це не жалкував. Вдалося розширити штат, бо коли я прийшов на цю роботу, нас було тільки 26, майже стовідсотково поміняти службових собак.
– А з якими породами працюєте?
– У основному використовуємо німецьких вівчарок. Вони найлегше піддаються навчанню. Але маємо й лабрадорів, мали й ротвейлера, який наразі вже на пенсії і хворіє. Наголошу, що після несення служби собаки свій вік доживають у нас.
– Ветеринара маєте?
– Звичайно! У нас п’ять осіб обслуговуючого персоналу, серед яких – штатний ветеринарний лікар, кухар, який готує собакам і провідники, які прибирають за тваринами.
– Які умови утримання тварин, чим вони харчуються, як часто їх вигулюють? Чи виставляєте собак на виставках?
– Не побоюся сказати, що в нас найкращі умови утримання собак в Україні. Наші розплідники як в Ужгороді, так і в Мукачеві є одними з найкращих. Як за показниками роботи ми займаємо провідні позиції, так і сама територія, вольєри в нас дуже хороші. Особливо в Мукачеві. Там у 2016 році ми провели перший відкритий чемпіонат Національної поліції України із багатоборства кінологів. Востаннє такі змагання проходили в Одесі у 2013 році. Потім через події на сході подібні заходи не проводились. А два роки тому керівництвом Національної поліції для змагань було вибрано Мукачево. Тож перед чемпіонатом там було проведено капітальний ремонт. У вольєрах у собак зараз плитка, зимові будиночки утеплено, у хорошому стані вигульні майданчики, зроблено нову смугу перешкод для тренувань. А в минулому році ми провели вже Міжнародний чемпіонат в Ужгороді, запросили до участі представників сімох країн. Відгукнулися Румунія і Чехія, правда, в останній момент румуни не змогли приїхати. А от чеські колеги з краю Височіна не тільки стали учасниками, але й виграли чемпіонат, показали найвищі результати. Їм дуже сподобалося у нас.
Крім того, виставляємо собак на племоглядах, аби мати нормальний родовід. У перспективі плануємо частіше брати участь у виставках.
– А як починається дресирування?
– Починаємо працювати з собаками із двох місяців, коли вони вже вакциновані, можуть вільно гуляти територією. Тренування спочатку проходить у формі гри, із ганчіркою, м’ячиком. Саме так їх і відбираємо – хто до чого більш здатний. Якщо собака зацікавлена в пошуку апортувальних предметів, тобто палички, м’ячика, вона потім залишається у нас на службу. Коли ж чотирилапому 6-7 місяців, він уже формується, видно його здібності, починається загальний курс дресирування. Вивчаються команди сидіти, лежати, ходити поруч і на повідку, без нього, у наморднику та без, починаються заняття на смузі перешкод, розвивається злість, якщо це потрібно. Якщо говорити про спеціальних собак, то туди потрібно більш спокійних тварин, там своя специфіка роботи, особливо для тих, які шукають зброю та вибухові предмети. Вони не повинні робити навіть зайвих рухів. Раніше ці функції було повністю покладено на нас, а зараз створено вибухотехнічну службу, куди введено дві посади кінологів. Тож сигнали про замінування – це вже більш їхня робота. Але ми допомагаємо їм.
– Розкажіть якісь цікаві випадки роботи з собаками, якісь затримання.
– Таких дуже багато. Наші собаки допомагають у розкритті злочинів. Ніколи не забуду про один із них. Тоді я саме лише очолив кінологічний центр. В нас був виклик про зухвале вбивство у Воловецькому районі. Злочинець жертві навіть палець відрізав, щоб забрати золото. Ми туди ледве доїхали. Знайшли будиночок лісника в горах серед лісу. Потрапити туди змогли лише на службовій «Ниві». Тож на місці події працювала наша Саманта. Ми йшли по сліду за нею десь 1,5- 2 кілометри, і вона привела нас на станцію й прямо до квартири, де були закривавлені двері. То були станційні будиночки, де живуть залізничники. Коли ми відчинили двері, побачили тазик із замоченими в ньому речами. Злочин вдалося розкрити одразу за гарячими слідами. Чоловіка затримали, наразі він відбуває покарання.
Таких прикладів маса. Був випадок і в Ужгороді, коли собака від місця скоєння вбивства вивів нас до квартири, де жив вбивця. З’ясувалося, що то сусід вдарив сусіда табуреткою – і той помер. Часто собаки розкривають і різні крадіжки та інші злочини.
– Собака несе варту. Багатьом хочеться підійти, погладити пухнасте створіння. Чи трапляється таке, що люди заважають працювати?
– Інколи наші собаки працюють разом із патрульною службою чи працівниками відділів поліції. Вони патрулюють місто. Логічно, що комусь хочеться підійти й погладити вівчарку. Хто не боїться, так деколи й робить. Наші собаки без команди не нападають. Ми не забороняємо це робити… особливо дітям. Є в нас навіть дні відкритих дверей, коли приходять у гості школярі. Вони бодай торкнутися наших пухнастиків прагнуть найбільше.
– Коли довго доводиться працювати, хто втомлюється скоріше – кінолог чи собака?
– Одночасно. Залежно від того, у яких умовах працюють. Не можуть бути спека, холод, гірська місцевість, де шукаємо зниклих безвісти. Але навантаження обоє несуть однакове. Скажімо, люди пішли по гриби й заблукали. А ми знаходили їх потім, іноді навіть мертвих.
– Зараз багато говориться про вигулювання собак у намордниках. Але ж вихованому собаці він не потрібен, бо господар знає «чим дише» його собака. Що думаєте?
– На мою думку, собака у громадських місцях повинен бути в наморднику. Навіть якщо пес адекватний, може трапитись всяке. А собака, як і будь-яка тварина, має захисний інстинкт, йому щось може не сподобатись і він може накинутись. Ми вчимо своїх підопічних працювати у намордниках, навіть робити затримання. Коли собака женеться за злочинцем і добре вдарить його залізним намордником, може тому навіть поламати ребра, спричинити больовий шок.
– Перед тим як купувати собаку, спеціалісти її тестують. Ви також так робите?
– Ми завжди тестуємо собак. У нас є такі кінологи, які працюють із власними вівчарками. Це дозволено законодавством. І в певній мірі це правильно, адже людина йде на службу з твариною, з якою вже має встановлений контакт, знає її. Але собаку ми все одно тестуємо. Або якщо кінолог має вже стару вічарку і хоче собі купити нову, тести також проводяться, адже чотирилапий має підходити для нашої роботи. Тут краси недостатньо. Потрібні робочі якості.
– Ви працюєте зі службовими собаками. А якою є Ваша улюблена порода?
– Німецька вівчарка. Але коли ходив на полювання, був дуже задоволений ірландським сетером.
– Деякі батьки не хочуть заводити вівчарку через те, що в хаті діти, а діти, навпаки, просять. Як думаєте, чи потрібно родині з дітьми мати улюбленця?
– Особисто я переконаний, що собаці потрібне відповідне місце в утепленому вольєрі. Я не є прихильником тримання тварин у хаті. У них повинна бути своя територія. Так, із собаками слід гуляти, займатися, а якщо вони будуть постійно закритими у вольєрі, теж погано.
– А що скажете про колектив Вашого центру?
– Він дуже злагоджений, постійно омолоджується, отже, служба наша спроможна до роботи. І хочеться, щоб і в 2018, і в наступні роки благополуччя, удача і щастя взяли слід й переслідували нас усіх завжди.
– І на закінчення розкажіть якийсь веселий випадок, пов’язаний із собаками.
– Веселого в нас багато, а найсмішніше і найприємніше – це наші двоє цуценят, бавлячись із якими, забуваєш про всі турботи, а на душі стає тепло й спокійно.
– Спасибі за розмову! Успіхів Вам та здоров’я і справжньої собачої радості Вашим чотирилапим підопічним.
Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
