Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 2 червня
День на Закарпатті був багатим на події.
Сьогодні у «Совиному гнізді» оживали театральні персонажі. Безмовні, здавалося б, бездиханні костюми акторів відкривали таємниці свого створення. Щоправда, вустами автора.
У рамках святкування 15-річчя закарпатської газети «НЕДІЛЯ» нині відбулося відкриття персональної виставки робіт головного художника Закарпатського обласного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв Емми Зайцевої.
«Закарпатська газета «НЕДІЛЯ» продовжує вражати закарпатців яскравими подіями, презентувати творчість унікальних людей. Емма Зайцева – одна із них. Її роботи дозволяють поринути у нечувану досі атмосферу, де в одному залі зібрано десятки вистав, де можна відчути на дотик декорації та костюми, відчути подих різних епох, оглянути ескізи неймовірно талановитої авторки. Для неї творчість – не який особливий стан, який приходить час від часу, а повсякденна справа. Вона не працює, а живе своєю роботою. А серед проектів «НЕДІЛІ» ще багато незабутніх та цікавих зустрічей із відомими успішними людьми, які власним прикладом надихають інших», – наголосив голова редакційної ради закарпатської газети «НЕДІЛЯ» Михайло Носа.
Прийомна мама розповіла: «Якщо хочеш когось усиновити, не бери з Закарпаття»
Цими днями Закарпатська обласна рада прозвітувала про підсумки програми усиновлення в області. У документі йшлося, що за останні п’ять років на Закарпатті знайшли нові родини 457 дітей (найбільше дітей було усиновлено у 2012 році – 95). Звичайно, це мало, тим більше що сиріт станом на 1 січня 2018 р. в області – аж 2216. Тобто такими темпами всі вони навіть теоретично потрапити в сім’ї не можуть, бо поки до них дійде черга, стануть повнолітніми, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Не кращою є ситуація і в інших областях. Здавалося б, чому, адже державою нібито пропагується усиновлення, створюються навіть відповідні соціальні ролики. Та й, враховуючи той факт, що з року в рік у нашому краї стає все більше жінок, які не можуть завагітніти, теоретично за рік закарпатці могли б «розібрати» в родини усіх сиріт із дитбудинків.
Минулого тижня чи не кожна десята новина обласних засобів масової інформації стосувалася зброї. У двох автівках знайшли зброю та наркотики, трьох учасників збройного пограбування заарештували, на Хустщині у чоловіка вилучили пістолет та багнет, у мешканця Іршави вилучили гранату, на Свалявщині вилучили пістолет, рушницю та набої… І це зі стрічки новин тільки за один день, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
З одного боку, відрадно, що міліція та СБУ добросовісно працюють, а з іншого – ці повідомлення викликають якусь тривогу. Особливо лякають повідомлення про зброю, яку люди намагаються правдами і неправдами тримати вдома під ліжком чи у шафі для самооборони. Бо часи нині такі, що захований про всяк випадок пістолет під подушкою заспокоює краще, ніж снодійне. Страшно те, що у нас знаходять склади бойової зброї, яку застосовують на фронті. Так, в Ужгороді силовики виявили чотири реактивні протитанкові гранатомети РПГ-22 та двадцять дві ручні протипіхотні гранати РГД-5 із запалами. І гранатомети, і гранати у справному стані й готові до застосування. Реактивні протитанкові гранатомети та вся ця зброя виготовлена в «путінстані» і завезена сюди з певною метою.
Є на Закарпатті є дійсно дивовижне і надзвичайно корисне місце – центр реабілітації для бурих ведмедів. Знаходиться він дорогою до озера Синевир.
Відкрився центр ще в 2011 році і з того часу став домівкою для 25 тварин. Живуть клишоногі на території, що займає 12 гектарів у напіввільних умовах. Історії волохатих мешканців дуже різні, але всі вони свого часу були жертвами попередніх власників, над багатьма знущалися, тому їх довелося лікувати. Добре, що тварин вдалося виходити ветеринарам. Їдять ведмеді по 18 кілограмів різних каш і овочів, часом отримують трохи відварного м’яса. Ведмежий десерт – червона риба, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
ROCK-H зняв новий кліп про дітей – “Діти мої, квіти”.
Зйомки проходили в унікальному куточку Закарпаття – легендарній Долині нарцисів саме в період цвітіння квітів. У кліпі знялися дві доньки лідера гурту Віктора Янцо – Марічка та Іванка.
Українська історія вся побудована на контрапункті свободи і справедливості. Примирити ці дві прекрасні, але геть непоєднувані речі нікому не вдається, тому доводиться почергово жертвувати одним заради іншого, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Найсмачніші урожаї родяться на найжирніших (отже, найбрудніших) чорноземах. Український вибір – відчайдушно тікати від Європи і щосекунди палко мріяти про повернення до неї. Українська душа прекрасна у бунті. Українська душа прекрасна у творенні. При цьому це дві різні душі. Як вони уживаються в одному національному організмі? Отож-бо. Одна постійно намагається виштовхнути іншу геть – як пташенята у зозулячому гнізді. Українці здатні перетворити будь-який рай на пекло. А потім обжити навіть його. Зате у нас неможливе ніяке чистилище – тільки крайнощі. Всякий український вибір – між злом і злом. Бо між добром і добром ми не вибираємо – беремо обидва, не розмірковуючи. Коли ж доводиться задуматися… Це той випадок, коли навіть не сплячий розум обирає чудовисько. Кожна нація проходить свій шлях до демократії. У когось він – як дихання, у когось – як по мінному полю. Український випадок ближчий до другого варіанту. Причому тепер вже не тільки метафорично.
Ужгород унікальний у всі часи і пори року. Місто наповнюється ароматами та буяє красою особливо зараз, але дерева настільки дивовижні, що деякі навіть всупереч погоді цвітуть та випускають листя при мінусовій температурі.
Липова алея – одна з родзинок столиці Закарпаття. І не тільки через те, що вона є найдовшою у Європі (має довжину 2,2 кілометрів і нараховує близько трьох сотень лип), але й через те, що сама по собі вона дуже гарна, знаходиться вздовж набережних. Вона є улюбленим місцем для прогулянок ужгородців.
Перші закарпатці вирушили підкорювати Америку ще у 1860-ті роки. Однак найпотужною стала еміграція наприкінці 1870-х і в 1880-ті. Як правило, більшість з перших іммігрантів переїжджали у пошуках заробітку. Вони, як і наші сучасники, сподівалися знайти вигідну роботу, попрацювати декілька років і, заробивши певну суму грошей, повернутися назад. Часто так і траплялося. Деякі закарпатці мігрували туди і назад кілька разів, часом перевозячи у нову домівку власну сім’ю.
Вважається, що між 1880 і 1914 роками в США прибуло 225 000 закарпатських переселенців. Однак у ті часи ще ні пароплавні компанії, ні федеральні органи США не вели фіксованого обліку прибулих, тому точну кількість переселенців із Карпатського регіону встановити неможливо.
