АНОНС. Закарпатська босорканя сказала: «Своє щастя у воді знайдеш»

[Total: 0    Average: 0/5]

112-кілограмова Лариса: «Дивлюся: живий чоловік назустріч іде»

Вийти заміж для закарпатської дівки – свята справа. Тут без цього засиплють докорами, засудять, дорікатимуть і задаватимуть незручні питання. Особливо в нашому селі. Не раз мені баби казали: «Ой, Ларисо, залишишся ти старою дівою, згадай наші слова! Вічно голову задереш до неба, нікого не бачиш. А мужики, які ще живі, вони ж не на небі, вони під ногами валяються…»

Обкладинка свіжого номера газети «Неділя Закарпатські новини»

Спочатку мені якось боязко було під ноги дивитися: раптом дійсно, валяються; ще роздавлю кого-небудь ненароком – вага ж немаленька в мене… як-не-як 112 кілограмів. Та я дівкою гордою була, з багатої родини. Мої очі тягнулися до неба, щоб літати, а не до землі, щоб повзати, наче дощові черв’яки. Та що робити…. Баби казали: «Не бійся, що розчавиш! Чоловіки, хоч і лежать готовенькі, але дух їхній специфічний здалеку відчувається, та й звуки з них так і рвуться назовні» , пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Я не повірила: «Брешуть баби» – подумала про себе.

Але мені було вже 32 роки і мама забігала по різних босорканях, непокоїлась, що мене ніхто заміж не кличе. Та й самій мати чоловіка хотілося, чого правди таїти.

От і розказала їй ворожка, що я собі судженого у воді знайду.

Перше, що спало на думку, що в калюжах треба шукати. Які в нас закарпатські дороги – кожному відомо. А в селах – ще й поготів… але тоді ці ями під ногами мене навіть радували.

«Видно, із п’яним доведеться знайомитись, – вирішила я для себе, – З таким, що його ноги не несуть. Але це нічого… похмілля ж тимчасове, за кілька годин пройде, а потім щастя моє триватиме цілу вічність».

І ось одного вечора… іду собі на «полювання», ніби гуляю, а сама очима так і бігаю. І боязно, але й приємно одночасно. Передчуття приємне охоплює мене.

Раптом чую: з однієї калюжі, що неподалік, доноситься якийсь звук – чи то підводний човен спливає, чи то свиня сусідська заблукала у сутінках і хрюкає, чи то Іхтіандр місцевий завівся. Для тих, хто не знає, поясню, що Іхтіандр – це людино-риба, персонаж роману Олександра Беляєва, хто не читав, то фільм, напевно, точно бачив. А того разу… так і було. Бачу – лежить. Не просто лежить, а маскується, щоб, мабуть, занадто спритній молодиці не дістався.  На глибини пішов, свободу береже.

Що робив чоловік? Де пішла жінка шукати нареченого далі? Що з нею трапилось? Чим закінчилася ця історія? Чи справдилися слова босоркані?

Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».

Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!

У продажу із 10 травня.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено