АНОНС. Дід знайшов песика у коробці і забрав додому. А далі трапилось дещо, що назавжди змінило життя собаки

[Total: 0    Average: 0/5]

Зараз він сумним поглядом проводжає автомобілі і щось пригадує

Обкладинка свіжого номера газети «Неділя Закарпатські новини»

Він лежить на сирому асфальті і спостерігає за всім, що відбувається довкола. Постійно під’їжджають якісь автомобілі – малі, великі; білі, сірі, сині, чорні, червоні…  біля них ходять люди. А потім вони їдуть далі. Він сумним поглядом проводжає кожну машину і щось пригадує, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Річі, скрутившись у клубочок, прила­што­вується біля холодильника. Там він гріється… хоча це звучить і дивно. Але в холод від нього йде тепло.

Собака охороняє одну з заправок біля Ужгорода. Його доля відома мало кому. Знають лише, що пес прийшов до них із вулиці, де раніше вештався, що хтось колись його стерилізував, бо на вухові у нього жовта кліпса. А потім він прибився до заправки, де його пошкодували, почали годувати, тому він залишився.

Але нам поталанило зустрі­тися з чоловіком, який знає про нього більше.

Колись Річі мав господаря, жив в Ужгороді. Хоч дід Юрій і не був багатим, але свого чотирилапого друга ні в чому ніколи не обділяв. Міг сам не їсти щось, аби лише пес був ситим. Він із ним ходив усюди – навіть за продуктами в магазин. Тоді його звали Тузиком. Старий придумав для нього просте ім’я, яке міг легко запам’ятати.  Його син жив з дружиною у великому приватному будинку, а собака – із ним у квартирі.

Відколи померла дружина, Юрієві було дуже сумно одно­­му. Друзів він не мав, бо пиво та обговорення політики його не надто цікавили. Зрідка зустрічався з кимсь, але то було не часто. Тому він вирішив завести собі улюбленця. Спочатку хотів купити вівчарку. Навіть назбирав на неї грошей. Він читав, що ця порода є найрозумнішою, і хотів навчити свого улюбленця різних команд. Однак доля розпорядилася по-іншому.

Одного разу він повертався пізно увечері додому від знайомого, якого вирішив провідати, бо той хворів. За розмовою навіть не помітив, як стемніло, тож ішов у сутінках довго, бо погано не бачив. Раптом почув неподалік якийсь писк. Спочатку подумав, що то дитячий плач, тож зупинився і прислухався. Дивний звук повторився. Чоловік оглянувся. Але нічого не побачив. Вирішив іти навпомацки шукати, звідки він луна, аж раптом спіткнувся об коробку. Зігнувся. Придивися. А там – цуценя. Таке миле, таке крихітне – коричневе з чорним.

Юрій дуже зрадів знахідці і одразу ж забрав малюка додому. У ньому було багато бліх, тож скільки не відмивав його – вивести не вдавалося. Вирішив, що наступного дня купить якийсь засіб, а поки що цуценя потрібно нагодувати. Він налив йому в мисочку молока, і малюк одразу його випив. Потім дав шматок сирого м’яса. Цуценя за секунду його проковтнуло. Очевидно, було дуже голодним.

Повний текст читайте тільки у газеті  «Неділя Закарпатські новини».

Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!

У продажу із 18 жовтня.

zakarpatpost.net

Comments are closed.