Свекруху люблю більше за матір, а сусіди думають, що я – сирота

Іноді чужа людина може проявляти більше турботи і любові за рідну і прикро, коли у важливі моменти батьки саме й виявляються чужими, а сторонні стають ближчими за родичів. Своєю життєвою історією із газетою ЯСНО поділилася закарпатка Світлана. Вона дуже ображена на матір і не знає, чи колись вибачить їй страшну байдужість та несправедливість.

Мені 33 роки і я маю хорошу свекруху й дуже погану матір. Виросла я в селі, прямо від Ужгородом. Мій чоловік із Чернівеччини. Ми разом вчилися в університеті і після закінчення навчання вирішили залишитися жили в Ужгороді. Почали будувати життя з чистого аркуша.

Моя мати одразу заявила: «До мене й не думайте перебиратися. У мене ще син є! А у вас з’явиться дитинча й буде Олежику заважати уроки вчити, ночами плакатиме. Не треба нам таке щастя!»

Нам із Русланом тоді було по 22 роки. Ми й не просили ні від кого помочі, просто на кілька років махнули за кордон, аби заробити гроші собі на житло та відкрити хоч якусь власну справу. Його родина мене одразу полюбила, а от рідна мати завжди любила тільки молодшого за мене на 8 років брата. 

Ми швидко стали на ноги, купили житло, відкрили невеличке кафе. Чомусь за спеціальністю ні чоловік, ні я чомусь працювати не хотіли. На що не робиться – усе на краще.  Хоч батьки  Руслана і небагаті, але завжди дуже нам допомагали. Вони уміли заощадити гроші і дали нам на придбання квартири досить значну суму.

І от я завагітніла. Уже мала народжувати. Попросила матір приїхати, хоч трохи допомогти з дитиною. Але вона заявила, що не може, бо брат прихворів, треба за ним доглядати. Як з’ясувалося згодом у Олега була проста застуда. Не витримала, розплакалась. А саме зателефонувала свекруха. Я їй злила душу. Вона мене так пошкодувала, що взяла відпустку, потім ще оформила за свій рахунок і жила зі мною цілих чотири місяці, була й на пологах, і вночі до сина вставала, і прибирати допомагала, і з малим няньчилась і багато чому навчила. Я їй безмежно вдячна за все!

Мати ж хоч і живе недалеко, та жодного разу навіть у гості не приїхала, аби на онука подивитись. Кілька разів телефонувала, але тільки що похвалитися здобутками брата.

А коли Олег закінчив школу, вона вирядила його вчитися до Ужгорода. І сама з ним приїхала… сказала, що житиме у нас… навіть мого та чоловікового дозволу не питала. Я ледве стримувала гнів. Хоча, можливо, й не потрібно було. Тепер уже , на її думку, моя дитина не буде заважати братові вчитись? Чи заважала б тільки у її хаті?

Добре, я  змирилася і погодилась… нехай брат живе… Він же, врешті-решт не винен, що наша мати така несправедлива до мене і так любить його! Чоловік також не був проти.

От тільки Олег вчитись не захотів. Чи не одразу знайшов собі компанію, почав прогулювати заняття, часто напивався і навіть почав скандалити у нашій квартирі з Русланом, який робив йому зауваження. Іноді дозволяв собі навіть дівчат до нас на ночівлю приводити. І результат не забарився. Одна з них завагітніла від Олега, а самого брата після першого курсу відчислили за неуспішність. У всьому моя мати, звісно, звинувачувала мене.  Ну, для мене це вже було нормою, бо так повелося з дитинства.

Із Оксаною брат таки одружився. Руслан його переконав, що якщо не думав головою, то дитя не винне  воно має право на обох батьків, а не тільки на матір.  Жити молода родина поїхала до матері, для невістки у хаті місце одразу знайшлося, не було тільки для доньки свого часу.

І тут у мене сталася біда. Чоловік потрапив у аварію, його прооперували і потрібно було з ним сидіти в лікарні. Сина ж не мала на кого залишити. Попросила матір кілька днів посидіти з ним…. Та де там! Вона не могла! Оксана вже мала народжувати і вона готувалася до хрестин. На щастя, свекруха приїхала і ми з нею змінювали одна одну то в лікарні, то вдома з малим. Вона – не жінка, а янгол! Свекор теж за кілька днів примчав і почав допомагати з бізнесом, бо я була дуже заклопотаною. Одним словом, усе закінчилося добре. Руслан одужав.

Та невдовзі загоріла я і теж опинилася на лікарняному ліжку. У мене були проблеми з нирками, тож потрібна була операція. Я знову попросила матір про допомогу, та вона знову відмовила. Казала, що весь час заклопотана онучкою Марічкою і не зможу навіть на годинку до Ужгорода приїхати. Як завжди, примчала свекруха…

На початку цього року ми з чоловіком купили великий просторий будинок із великим садом. Мати чомусь думала, що квартиру я подарую братові, адже нам вона більше не потрібна, та ми її продали…. Боже! Яка на мене була образа, коли вона про це дізналася! Вона кричала не своїм голосом, яка я невдячна донька, яка егоїстична сестра і взагалі не людина, а монстр якийсь.

Та краплею над «і» стало те, що коли свекруха зі свекром пішли на пенсію, ми з чоловіком запросили їх жити до себе. Він у них єдина дитина, а нам із ними дуже добре. Ми чудово розуміємося і я рада, що вони погодилися на нашу пропозицію. Коли ж моя мати дізналася про це, не витримала і сама приїхала пересвідчитись, вчинила прямо перед ними скандал, звинувачуючи мене в тому, що я відцуралася від своєї родини і побраталася з чужинцями. Але ж ті чужі люди мені зовсім не чужі, вони – також мені рідня, це – бабуся з дідусем ого сина. Крім того, у найважчі хвилини свого життя мені допомагали саме вони, а не мати чи брат. Більше того, усі роки наші сусіди по квартирі думали, що я взагалі сирота, бо ніколи не бачили моїх батьків, чи щоб вони мені в чомусь допомагали.

 Зараз із матір’ю ми не спілкуємося зовсім. Від думки про це мені дуже неприємно, та я так і не зрозуміла причини її образ і чим я перед нею провинила • Більше унікальних історій читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост