Андрій зі 128 Закарпатської бригади до війни працював кухарем на круїзному лайнері, тепер – снайпер
128 бригада в обличчях
Андрій, позивний «Гламур» – старший солдат
Про Героя розповіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
«На Бахмутському напрямку по нас із одного боку працює снайпер, з іншого криє арта. А ми ласуємо консервованими ананасами й сміємося…»
– До війни я мав чудову роботу – працював коком (кухарем) на круїзному лайнері. Вільно спілкуюся англійською, отримував дуже пристойну зарплату, об’їздив країни Африки, Францію, Іспанію, все Середземномор’я. Міг і далі спокійно працювати, але пішов у ЗСУ й одразу підписав контракт на три роки. Хоча раніше не відслужив навіть строкову. Чому пішов у армію? Бо бачу, які страшні речі роблять росіяни, і хочу особисто покласти цьому край.
На Бахмутському напрямку ми тиждень займали позицію на околиці села. Під вечір, коли вже сутеніло, на нас пішла ворожа штурмова група з восьми чоловік. Перед позиціями в секреті стояли двоє бійців, і я сказав їм відходити. Але вони вирішили прийняти бій, бо були надто близько до ворога. Ми одразу зібрали свою групу й кинулися на допомогу. Шістьох росіян поклали, двоє втекли. Із нас у тому бою поранили тільки одного – мене. Я пішов у бій із «покемоном» (ПКМ – кулемет Калашникова модернізований) і коли один із ворогів підійшов надто близько, розстріляв його впритул. Падаючи, він встиг зробити постріл, куля влучила мені в ногу.
Потім інші бійці оглядали вбитих. Судячи з усього, це були «вагнери». Дехто вдягнений у нашу піксельну форму. «Вагнери» дуже нахабно поводяться на полі бою – лізуть під кулі, йдуть по трупах своїх бійців, таке враження, наче під кайфом. Ми поклали їх там дуже багато. Якщо правильно організувати бій, один кулеметник може скосити до 50 ворогів.
Під час бою не відчуваєш страху. А потім, коли аналізуєш, розумієш, що не завжди поводився розсудливо. До постійної стрілянини з часом звикаєш і це притуплює почуття небезпеки. Якось нашу позицію засікли й почали крити з різних сторін. З одної працює снайпер, з іншої арта й міномети. А ми відкрили консервовані ананаси, ласуємо й сміємося. Так поводитися не дуже правильно…
Минулого року я пройшов навчання в Британії. Нас тренували інструктори, що воювали в Сирії й Афганістані. Я пояснював, що Україна воює не з Талібаном, який має на озброєнні «калаші» й іншу легку зброю, в нас інша ситуація. Але загалом навчання було дуже цікавим і корисним. Тому після війни й сам планую стати інструктором, щоб ділитися воєнним досвідом із військовими з інших країн.
