Солотвинський солерудник «волає» по допомогу

[Total: 0    Average: 0/5]

28 серпня Україна відзначатиме День шахтаря. У Закарпатті ж ця дата нерозривно пов’язана із колись потужним та процвітаючим, а нині – непрацюючим та загрозливим для екології, небезпечним для населення Солотвинським рудником. У якому ж стані сьогодні підприємство і які в нього перспективи на майбутнє? Газета «НЕДІЛЯ» побувала в селищі, яке справедливо вважається батьківщиною закарпатської солі

«Пересолена» дійсність

ДП «Солотвинський солерудник», який підпорядковується Мінагрополітики, не здійснює виробничу діяльність із видобутку кам’яної солі з 2007 року. Разом з тим, місцеве населення з меланхолією пригадує, скільки людей працювало за нормальну заробітну плату на підприємстві, якими цікавими були виробничі будні та як добувалася сіль.

– Старовинна назва селища – Слотіно, що в перекладі на українську означає «солена вода». Зараз ця назва більше асоціюється зі сльозами, що мають також солонуватий смак, – каже колишній шахтар пан Золтан. – Добували тут корисну речовину ще в ІІ столітті. Зокрема, у шахтах працівники знаходили римські монети, датовані ІІ-IV століттями. Отже, торговельно-економічні стосунки наш край розвивав уже тоді. У радянські часи, якими б вони не були, шахти працювали на повну потужність. Навіть у 1972 році колектив рудника потрапив до Книги трудової слави Міністерства харчової промисловості СССР за досягнення найвищих результатів, а персонал було нагороджено пам’ятними Червоними прапорами і Ювілейним почесним знаком за те, що впродовж року гірники видобули 492 тисяч тонн солі. Наразі про ті часи залишилися тільки згадки. У 2004 році в Солотвині почали утворюватися перші провалля… Зараз же прірва поглинає все більше території. У 2011 році спеціальна столична комісія зробила висновок, що врятувати солерудник неможливо. Ми досі не хочемо у це вірити.

Слід зазначити, що прірва справді вражає…. Передусім – масштабами. Знайти до неї дорогу може допомогти будь-хто з місцевих дітей. Територія не охороняється, тож малеча нерідко бавиться неподалік.

– Тут безпечно, головне – не стояти близько до обвалів. Ми звикли, – усміхається 11-річна Йолана. – Однак батьки кажуть, що нас всіх звідси хочуть виселити, деякі родини, до речі, навіть виїхали. Проте наша – залишиться!

Справді, тему переселення солотвинці обговорюють із особливою напругою, дуже емоційно. Залишати домівки готові далеко не всі.

– Офіційно в зоні небезпеки наразі перебувають 342 особи. У Тереблі для нас збудовано ціле поселення (116 квартир у 8 багатоквартирних будинках і 17 індивідуальних осель, навіть загальноосвітній навчальний заклад на 330 місць, дошкільний навчальний заклад на 140 місць). Проте покидати рідний населений пункт хочеться не багатьом. На мою думку, тут нам нічого не загрожує, адже добувні роботи не проводяться і до нас постійно навідуються різні комісії. Повинні ж вони врешті-решт зупинити процес руйнування ґрунтів, – розмірковує інша місцева мешканка Єва Міллер.

Водночас, коли оглядаєш територію колишнього солерудника, на серці стає моторошно. Здається, ніби людина потрапляє у іншу дійсність. Довкола – напівзруйновані будівлі, зарості, чагарники… Аби не засмічене довкілля, можна було б подумати, що тут роками не ступала людська нога. Своєрідна зона відчуження чимось нагадує Чорнобиль…

Чи допоможе Європа?

Про проблему Солотвина нині відомо всій Європі. Нещодавно навіть голова ОДА Геннадій Москаль публічно оголосив про початок пошуків інвесторів, яким він пропонує…

идобувати сіль поблизу карстрових проваль… щоправда, шахтовим методом, а не у відкритих кар’єрах. Кілька тижнів тому, між іншим, керманич області власною персоною вирішив навідатися до селища. Та гостював на Тячівщині високопосадовець не один, а разом з командою спеціалістів із ЄС, під час візиту завзято розказував гостям про загрозу потрапляння вод із території рудника до Тиси, що може стати екологічною катастрофою не тільки для України та сусідньої Угорщини, але й для інших держав.

Як зауважив заступник Солотвинського селищного голови Янош Кочерга, наразі вирішується питання щодо врятування солерудника за допомогою зарубіжних фахівців, зокрема, вишукуються кошти на те, аби локалізувати проблему, яка може обернутися величезною техногенною катастрофою. У цьому плані Закарпаття готові підтримати угорці.
– Експертна комісія Європейського союзу разом із спеціалістами з Угорщини на чолі з представником уряду, міністерським комісаром, Уповноваженим Міністра з питань Дунайської Стратегії Іштваном Йоо оглянули територію солерудника, аби оцінити реально існуючий стан справ, – зауважив пан Янош. – Зараз експерти аналізують отримані дані. А вже за кілька днів, у вересні, до нас прибуде нова європейська комісія, яка вивчатиме ступінь небезпеки та пропонуватиме шляхи вирішення проблеми забруднення Тиси сіллю.

До речі, зі слів заступника селищного голови, на рівні ЄС питання солерудника піднімалося вже не раз.

– До Європарламенту наші думки, слова та тривоги постійно доносить політик угорської меншини в Україні, депутат Андрея Бочкор. На пленарному засіданні, яке відбулося у червні минулого року, вона звернула увагу присутніх на солотвинську проблему і наголосила: якщо вчасно не вжити відповідних дій, можливі катастрофічні наслідки. Відтак уже в липні у нас вперше побував Іштван Йоо. Під час зустрічі ще торік йшлося про те, аби розробити дієвий план заходів щодо порятунку Тисянської низовини. Важливо, що європейські експерти справді приїхали в Солотвино і готові нам допомогти владнати ситуацію, – підкреслив Янош Кочерга. – До речі, під час візиту у липні цього року спеціалісти експертної місії ЄС провели разом з нами та з керівництвом Тячівщини засідання «круглого столу», цікавилися насущними проблемами, а також нашим баченням шляхів їхнього розв’язання. Отже, очікуємо на новий приїзд експертної місії Європейського Союзу і позитивного вирішення питання подальшої долі селища та копалень.

Слід зазначити, що солерудником зацікавилася й посол України в Угорщині Любов Непоп. Вона також висловила сподівання, що спільна українсько-угорська співпраця допоможе досягти ефективного результату у плані розробки низки заходів, спрямованих на запобігання можливої шкоди життю і здоров’ю місцевого населення та на поліпшення стану довкілля.

Як би там не було, а час невпинно тече вперед, мешканці ж селища, що на Тячівщині, чекають на висновки експертної комісії та допомоги у розв’язанні ситуації, що склалася, у тому числі – фінансової. Шахтарі ж вірять, що колись рудник знову запрацює, а родини гірників знову матимуть роботу у рідному населеному пункті, адже видобуток солі дав би можливість нашому краю отримати чималі прибутки і економічно покращити інвестиційний клімат Закарпаття. Та й… як-не-як… наше «біле золото» вважається чи не найчистішим у світі, а його запаси досі визначаються сотнями мільйонів тонн.

Марина АЛДОН, газета “НЕДІЛЯ”

Comments are closed.