Степан Гавриш: Після «останнього Берліна Порошенка» Закарпатська облрада вирішила «автономно будувати економічні відносини з іноземними державами

[Total: 0    Average: 0/5]

Це гучний постріл над головою «президента-дипломата».

«…Найхоробрішим від усіх, звичайно, виявився я. Я стояв поряд із превеликою гарматою, яка палила по турецькому місту, і, коли з гармати вилетіло ядро, я вскочив на нього верхом і хвацько понісся вперед. Всі в один голос вигукнули:

Браво, браво, барон Мюнхаузен!

Спочатку я летів із задоволенням, але, коли в далечині показалося неприятельське місто, мене охопили тривожні думки.

Гм! Сказав я собі. Влетіти-то ти мабуть влетиш, але чи вдасться тобі звідти вибратись…».

Якщо розкочегарити уяву, то описана фантазія барона Мюнхаузена може виявитись близькою до «сценарію Мінська».

Перше. Існуючі, поза міжнародним і національним правом, «Мінські угоди», які направлені на демонтаж нашої державності, прирікають їх виконувати під страхом, що «Захід відвернеться», а підписаний главами найбільших ядерних держав світу Будапештський меморандум став «нікчемним папірцем, який нічого не важить».

Друге. Мінські угоди реально не зупинили агресію, а перетворили її лише в збройний «конфлікт середньо-низької інтенсивності», який продовжує жити за законами війни, а не «мирної дипломатії».

Третє. Мінські угоди є ключовою частиною гібридної стратегії Кремля з десуверенізації України. При будь-якому способі їх виконання нею.

Четверте. Жодних гарантій незалежного суверенного розвитку Держави, як в політичному, економічному і культурному планах, вони не дають. Навпаки, говорячи про «вивід іноземних військ» вони провокують закріплення законодавчо Києвом фактів; громадянської війни між українцями; тотальної і непередбачувано тривалої мілітаризації контрольованої Москвою території Донбасу; існування там абсолютно непідпорядкованого Україні маріонеткового устрою із квазідержавними повноваженнями; правом «вето» на будь-які рішення, що не відповідають інтересам Москви; нічим не обмежені можливості в будь-який час розпочати нові бойові дії, війну, висуваючи вже прямі територіальні і політичні ультиматуми.

І, п’яте, далеко не останнє. Повне задоволення вимог Москви і терористів, які українською владою перетворюються на респектабельних, «беззастережно амністованих» політиків, не лише створить жахливий для глобальної стабільності прецедент, але й має всі інгредієнти розпочати швидкий центробіжний процес «децентралізації регіонів – парад місцевих суверенітетів». Вся країна раптом може стати «ДНР-ЛНР». Не випадково, якраз після «останнього Берліна Порошенка» Закарпатська обласна рада вирішила «автономно будувати економічні відносини з іноземними державами і їхніми регіонами згідно місцевого референдуму … 1991 року».

Це гучний постріл над головою «президента-дипломата», наголошує у своєму блозі на сайті http://blogs.lb.ua Степан ГАВРИШ.

Владімір Путін міг поїхати в Берлін «на чай» до Меркель-Олланда тільки при одній умові – Порошенко готовий до поступок аби врятувати свого бастарда – «Мінський процес». Хтось повірить, що одноособовий володар Росії погодився прибути «на килим» до політиків, які вже нічого в Європі не вирішують? Як і немає жодного сенсу обговорювати з ними питання Сирії, яке знаходиться виключно на шахівниці між США і РФ. Санкції за Алеппо, скажете Ви. Але напередодні вони на зустрічі євроміністрів вони навіть не обговорювались, а Італія заявила, що буде проти.

Отже, головною темою була Україна, обкладена всілякою мішурою.

Ангеліна Меркель, через мігрантів і вимушеної антиросійської санаційної політики, поволі перетворюється в «слабку канцлершу», яка все менше і менше викликає довіру у виборців.

Президент Олланд, відчуваючи спиною важке дихання Ніколя Саркозі і агресію Марін Ле Пен, кидається зі сторони в сторону – від «наїздів» на Путіна в стилі розкручування виборчої моделі «Клінтон-Трамп», до співпраці з Москвою, борючись за дрейфуючий від нього електорат.

США за шторами. Підтримуючи цей дивний «Нормандський формат», вони, за Понтій Пилатом, весь час вмивають руки – ніяк не хочуть коментувати нові ідеї «Берліна» і їх ставленика в Києві.

Президент, його оточення, експерти, ЗМІ разом із «фабрикою тролів» вважають, що в Берліні «нічого особливого не відбулося», ми залишились «абсолютно відданими Мінським угодам і готові їх реалізовувати, але не за рахунок українських інтересів», запропонувавши чудодійну «комплексну дорожню карту» (до кінця листопада).

Очевидно, в ній і закопана величезна собака. Якщо взяти до уваги заяву комісара Хуга, що в «Мінських угодах є таємні протоколи», то нові домовленості в Берліні виглядають як ультимативні для Києва.

Петро Порошенко, зважаючи на власний рейтинг в 6,4%, який невпинно сунеться в туман статистичної похибки, в останній час розправив плечі і змінив дипломатичні увертюри на більш чітку риторику про пріоритети виконання «Мінська»: «спочатку безпека і кордон, а втім – і вибори».

Недовго.

В чергове, за свідченням «Ъ», рукостиснувши майстра східних єдиноборств ВВП і не звернувши, на всілякий випадок, жодної уваги на підсанкційного «архітектора» гібридної війни в Донбасі і Мінських угод Суркова, він, таки, намагався чинити в’ялий опір суровій «нормандській трійці». Журналісти пишуть, що коли в черговий раз здавалось, що все громихнулося, Ангела Меркель вставала, брала Петра Порошенка під руку, виголошувала два завітні слівця – «Fave minutes»… – і відводила Петро Порошенка в кут, де щось дуже-дуже гаряче йому пояснювала ці самі п’ять хвилин. Повертався він за стіл податливим чоловіком, погоджувався зі всіма, а ще через декілька хвилин все повторювалось спочатку.

Путіна в кут канцлер водити не наважилась. «Стрьомно».

Порохоботи спробують мене розірвати.

Але, не поспішайте.

Після «нормандських посиденьок» Меркель рішуче заявила, що «Україна отримає контроль над власним кордоном тільки… в кінці процесу, а до цього ми маємо згоду, що спостерігачі ОБСЄ можуть вільно рухатись до кордону… Хоча це й проблематично, як підмітив російський президент». Ну, добре, Меркель. Може складнощі перекладу? Тут нам вдячно допомагає пан Єлісєєв на ток-шоу, який сидів за спиною в президента: «Україна отримає доступ до неконтрольованих ділянок кордону з Росією на другий день після проведення місцевих виборів на окупованій частині Донбасу». Клімкін на цей раз був зовсім не дипломатичним: «по-перше, бази ОБСЄ по всьому кордону з відео-спостереженням; по-друге – ОБСЄ на пунктах пропуску; по-третє – контроль ОБСЄ між цими пунктами… А на другий день після виборів контроль над кордоном має бути повернено нам вже безпосередньо. Тобто, я маю на увазі укрприкордонників».

Здається, вони виглядають досить розгубленими і не дуже розуміють наслідків таких заяв. Бо в перекладі це означає: вибори в Донбасі відбудуться за сценарієм Москви, якщо врахувати лише одну деталь дійсності – похорони всім ДНР «Мотороли». Ката і вбивці.

Президент максимально укріпив, посилив цей «ідеальний план» Мінського тупика. Пропонуючи таку витончену «комплексну дорожню карту» із унікальними «принципами продовження, незмінності, а також-забезпечення, які, аплодуючи, підтримали «французько-німецькі колеги», він «зробить спробу ввести поліцейську місію ОБСЄ», яка «буде забезпечувати безпеку на час виборчого процесу і перехідного періоду».

Меркель чомусь не погодилась і заявила, що «питання про озброєну місію ОБСЄ можливо піднімати тільки після запуску виборчого процесу в Донбасі». Все. Баста. Бо проти Росія. Спікер Ради Федерації ФЗРФ Матвійєко: «немає жодної вагомої причини озброювати спостерігачів», оскільки «в Донбасі професійна армія протистоїть людям, які захищають свою Батьківщину».

Завдяки Мінську Захід все більше і більше розглядає воєнну агресію Росії проти України як внутрішній громадянський конфлікт.

В Берліні погоджено чергове відведення ще в чотирьох місцях лінії розмежування і, ніби, «демілітаризація Дебальцеве». Якщо такі відступи наших ЗС вигідні Москві і є способом витискування їх з добре укріплених територій, то Дмитро Пєсков різко відкинув питання про Дебальцеве, з демілітаризацією якого «російська сторона абсолютно не згодна». Це при тому, що на 21.10 місію ОБСЄ бойовики вже не пускають в Петровське, Станицю-Луганську і на ділянку Первомайськ-Золоте, замінувавши туди всі підходи і скориставшись відведенням українських військ.

Немає жодних сумнівів, що в Берліні досягнуті принципові домовленості з «примушення України до капітуляції і втрати суверенності». Президент Порошенко зробив, що міг. Один проти трьох. Іноді в куті. Колись, у 1948 році, так діяв Захід на чолі із Великобританією щодо Ізраїлю в його боротьбі за виживання і війні з Єгиптом та Лігою Арабських держав. Тоді, за словами Голди Меїр, євреї використали секретну зброю – почали наступ по всім фронтам, тому, що їм нікуди більше було йти. В українців також немає іншої Батьківщини.

Мюнхаузен повернувся назад на турецькому ядрі, пересівши на нього в повітрі, добре запам’ятавши розташування турецьких військ.

На яке ядро пересядуть українські політики, коли ситуація спровокована їх поспішними діями, почне виходити з-під контролю? Складно повірити, що виборці готові будуть підтримати тих, хто капітулював перед Москвою, торгуючи територіальною цілісністю, суверенністю, унітарністю, свободою. Навіть, якщо це й продовжить пригнічене «мирне існування».

Степан ГАВРИШ, директор «Інституту політичної кризи»

фото: сайт президента України

https://zakarpatpost.net

Comments are closed.