В Ужгороді жінка-безхатько живе під лінолеумом

[Total: 2    Average: 3/5]

Як виживають закарпатські безхатьки

Свої безхатьки є в кожному місті. В Ужгороді також. Їх декілька, але найбільше увагу привертає одна жінка. Серед безпритульних жінок небагато, але в кожної – це велика особиста трагедія. У якусь мить вони не змогли впоратись із труднощами, зламались, перестали вірити у власні сили, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Повернутися до повно­цінного життя після того як людина опинилась один на один із труднощами, втратила дах над головою, почала випивати, їсть що доведеться і коли доведеться, дуже важко. І у всьому світі таких одиниці. Тож і не дивно, що безхатьки затягуються у вир свого злиден­ного існування і просто живуть, аби не померти.

Виживає і наша знайома, яка оселилась на Студентській набережній.

Вперше інформатор газети «Неділя Закарпатські новини» побачив її ще у квітні. Тоді вона оселилася за метрів 30 від студентських гуртожитків разом з якимсь чоловіком. Вони наносили собі туди якісь ковдри, якими укривалися, бо було досить прохолодно. У купі різного мотлоху можна було побачити серед розстеленого на траві простирадла ковдр, колготки, подушку, сумку, плащ і ще якісь речі, кілька одіял, пляшки з-під води, кружку, пакети, скляну банку, щітку для одягу, а також – палицю. Жили вони там недовго, бо кущі зрізали, тож безпритульні залишились без укриття.  По собі залишили купу різного непотребу, який теж поступово зник – чи то вони перетягнули речі в інше місце, чи їх хтось прибрав – невідомо.

  • Більше актуальних новин читай у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653

Але влітку жінка з’явилася знову. Щоправда, була одна. Її нерідко можна було помі­­тити на траві на тій же набережній. Вона іноді спала вдень у затінку дерев, облю­­бувала собі знамениту липову алею, адже там почувалася більш захищеною, хоча б від дощу.

На ніч вона кудись зникла. Влітку заночувати можна абиде, тож подиву це не викликало. Можливо, вона мала нічліг десь неподалік, а можливо у Боздоському парку. Там у заростях завжди можна заховатися від допитливих поглядів.

А нещодавно вона знову з’явилася. Тепер вона спить там же, на Студентській набережній, тільки трохи далі, також прилаштувалася у траві під кущем. Оскільки похолодало, усе що вона змогла знайти для тимчасового намету – шматок старого лінолеуму. Ним вона і закрилася. Її майже зовсім не видно з-під такої ковдри. Поки що такий варіант ночівлі є прийнятним, але незабаром стане ще холодніше. Як вона зимуватиме – невідомо. Чи взагалі переживе зиму? Ніякої навіть халабуди у неї немає. Навіть куреня над головою.

На жаль, українські програми соціальної підтримки безхатьків зовсім не дієві. Їм можуть допомогти лише у відновленні документів, надати тимчасовий нічліг у спеціальних центрах, які є і в Ужгороді, нагодувати. У них також є змога прийняти душ, попрати одяг, отримати змінний, зігрітися в пунктах обігріву у морозну погоду. На цьому, на жаль, і все.

Психологічної допомоги цим людям ніхто не надає, хоча вони цього дуже потребують. До них часто ставляться зі зневагою, бо вони випивають, іноді можуть щось вкрасти, аби мати на пляшку горілки чи на харчі.

Безхатченки є майже у всіх країнах. Але в Європі діють закони, які допомагають цим людям змінитися. Наприклад, у Фінляндії безпритульним надають безкоштовно житло і вони в перші роки живуть під спостереженням соціальних працівників, які допомагають їм адаптуватися. Також їх лікують від алкоголізму та наркоманії, якщо в цьому є потреба.

У нас же вони опиняються сам на сам зі своїми про­­­­блемами. А холоди взагалі змушують безхатьків практично боротися за кожен прожитий день на морозі. Тож як складеться доля цієї жінки… залежить від багатьох факторів.

Останнім часом в Ужгороді безпритульних часто годують волонтери, але питання житла вони вирішити не можуть. Ніхто не закликає дарувати кожному безхатьку квартиру, але можна скори­статися позитивним досвідом сусідів. Для прикладу, у Львові за підтримки Римсько-католицької церкви діє такий притулок, де можна не лише заночувати, але й заробити. Там бездомним надають комплексну допомогу, вчать працювати, знову адаптуватись до життя. Наші ж безхатьки займаються тим, що здають брухт та просять милостиню. Якщо не поталанить – залишаються голодними. Тому шанси у них залишитись живими надовго мінімальні.

Іван ДУХНОВИЧ , газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.