«У мене на війні загинув найкращий друг, тому я дуже спокійно реагую на смерть ворогів…», – Андрій, позивний Дрон
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада знайомить нас із неймовірно крутими захисниками України у рубриці «Історії з фронту».
Андрій, позивний Дрон, солдат гірсько-штурмового підрозділу 128 ОГШБр
– Я кулеметник, працюю з американським Браунінгом – дуже хорошою зброєю. А раніше був оператором ПТРК (протитанковий ракетний комплекс), воював із Джавеліном, NLAW, Стугною, Корсаром. Маю багато бойових виїздів, у тому числі результативних. Вперше застосував Джавелін на Донеччині в районі Бахмута. Надійшов виклик від піхоти, яка не могла висунутися з окопів через постійні обстріли з танка, і я з помічником і двома розвідниками виїхали туди на пікапі. Останні кілька сотень метрів до точки пробиралися пішки. Ми вибрали укриття за тисячу метрів від ворожого танка. Його гармата була повернута в інший бік, поруч знаходилося відділення піхоти. Я зарядив Джавелін і зробив пуск, але перед самим танком ракета звернула в посадку. Танк моментально розвернувся в наш бік і відкрив вогонь із кулемета, до нього підключилася піхота, поруч засвистіли кулі. Я швидко перезарядив комплекс і знову вистрілив. Цього разу ракета влучила в башту, здетонував боєкомплект, танк розірвало, а піхоту розкидало вибуховою хвилею.
Там же, на Донеччині, вперше застосував і NLAW. На дорогу висунулося кілька російських вантажівок, і я влучив ракетою в тентований «ЗиЛ». Із кабіни вискочили двоє військових, вони горіли… У мене на війні загинув найкращий друг, тому я дуже спокійно реагую на смерть ворогів. Задоволення від цього не отримую, але коли згадую, що росіяни робили з нашими цивільними, у тому числі жінками й дітьми, приходить розуміння, що ворогів треба знищувати. Не ловити, а потім судити й карати, а знищувати.
Перед відправкою в зону бойових дій я в складі штурмової групи пройшов навчання в Британії. Нас учили маскуватися, правильно розподіляти навантаження, коли долаєш перешкоди зі зброєю й бронею, виживати в різних екстремальних ситуаціях. Це дуже добре навчання, воно допомогло в реальних бойових діях. Хоча після всього пережитого тут я й сам міг би багато чого навчити закордонних інструкторів.
Дома, в Червонограді на Львівщині, мене чекають батьки й сестра. Батько воював у АТО і з початком повномасштабки знову хотів іти в ЗСУ, але я його випередив.
Перед кожним штурмом я розумію, що можу не вернутися, але не думаю про це. Усвідомлюю, чому я тут, тому йду вперед – усе дуже просто…