На Мукачівщині попрощалися із захисником Віктором Микитою
За інформацією Великолучківської громади, сотні мешканців громади, учні та колективи всіх ракошинських шкіл зібралися, щоб провести в останню дорогу нашого земляка, життя якого обірвалося під час боротьби з ворожим окупантом. На щиті до рідної землі повернувся Герой – солдат Збройних Сил України Микита Віктор Васильович!
7 квітня в день Благовіщення Пресвятої Богородиці громада села Кайданово, що в Мукачівщині молитовно прощалася з полеглим захисником Віктором Микитою.
З благословення керуючого Мукачівської єпархії, Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського і Ужгородського чин похорону у співслужінні духовенства Мукачівського районного благочиння очолив благочинний, протоієрей Михайло Пак.
Народився Віктор Микита в селі Ракошино. Разом з дружиною виховував сина, мріяли про світле майбутнє, про кращі часи, раділи життю. Але не судилося цим мріям збутися – в плани втрутилася підступна війна…
«З поклику серця та відчуття справедливості Віктор став на захист держави та українського народу. Разом з побратимами брав участь у важких боях на Донецькому напрямку. Здавалося б, попереду ще довге життя й сива, затишна старість. Але війна забирає найцінніше – час бути разом, залишаючи нестерпні випробування в очікуванні дзвінка з фронту. 28 березня Віктор востаннє попередив родину, що не буде на зв’язку кілька днів, але так з цього бойового завдання і не повернувся… Бій поблизу населеного пункту Часів Яр, став для воїна останнім. Життя Героя обірвалося 30 березня 2024 року. До останнього подиху Віктор був вірний військовій присязі, українському народові, своїм переконанням та цінностям, за які віддав своє життя.
Скорбота і сум завмерли в повітрі… Звістка про його смерть ранила не одне серце. Мрії, цілі та бажання, скільки всього не встиг він зробити… Його загибель стала черговою раною на зболеному серці українського народу, в душах рідних, близьких, друзів і побратимів, які любили і цінували Віктора за щирість, відвагу і надійність справжнього чоловіка.
Віктор Микита був добрим сином і братом, чудовим чоловіком і люблячим батьком. Його життя обірвалося у розквіті сил. У цьому році Віктору мало б бути 32… Та не судилось… Він не встиг нажитись у своєму домі, розділити усі щасливі сімейні миті. Віктор залишиться назавжди у нашій пам’яті, адже завдяки таким мужнім воїнам, як він, ми живемо, працюємо, виховуємо дітей, вільно розмовляємо рідною мовою… Завдяки таким як він, ми – вільний народ, який має сили і продовжує боротися за своє майбутнє. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо клятим ворогам жодної втрати в цій страшній війні», – йдеться у дописі Великолучківської ТГ.
