Нікому не потрібні, або Як вижити на 1074 гривні

Згідно зі статистикою до пенсії у нас доживають 70% чоловіків та 85% жінок. Однак чи радує заслужений від роботи відпочинок наших краян? Адже в умовах жорсткої економії вони не можуть собі дозволити так, як літні європейці, їздити в екзотичні країни і отримувати справжню насолоду від життя. За злиденні грошові щомісячні виплати від держави закарпатські пенсіонери навіть не живуть, а животіють…

Кожен четвертий ужгородець – пенсіонер

Зі слів начальника головного управління ПФУ області Анастасії Пентек, наразі на обліку в Пенсійному фонді перебувають 288 тисяч одержувачів пенсій, середній розмір виплат складає 1423 гривні на одну людину, а мінімальні пенсії отримують більше половини закарпатців.

Водночас в Ужгороді із кількістю населення 115,4 тис. осіб є 27 тис. одержувачів пенсій. Тобто виходить, що кожен четвертий мешканець міста – пенсіонер. Звичайно, це досить багато, адже скільки маємо ще й безробітних, дітей та непрацюючих інвалідів. Тож і не дивно, що наповнюваність міської казни є недостатньою. Однак мова зараз не про це.

Старість наших краян є справді важкою. По-перше, їхні права постійно обмежуються. Скажімо, якого тільки резонансу набула у січні відмова Кабміном здійснювати фінансування за рахунок субвенцій із держбюджету пільгових перевезень окремих категорій громадян. А скільки часу доводиться простоювати стареньким у чергах за довідками, аби оформити субсидії… По-друге, літні краяни традиційно мають проблеми зі здоров’ям, отже, вони є частими відвідувачами закладів аптечної мережі. Здавалося б, постійні клієнти заслуговують на акційні знижки. Та не у нас! На жаль, фармакологічні засоби чи не щомісяця дорожчають, тож за 1074 гривні купувати медичних препаратів можна все менше і менше. Однак змінюються цінники і на продуктах харчування. Тож що робити тим, хто не має сил на схилі літ підробляти? Невже почати харчуватися сонячною енергією?

Податок на злидні

Про пенсійну реформу у нашій державі вже котрий рік говориться дуже багато. Однак «плоди» урядових ноу-хау є не надто втішними для населення. Скажімо, збільшення пенсійного віку можна, по-суті, розцінювати як узаконене обкрадання людей, із життя яких рішенням можновладців викреслено цілих п’ять років відпочинку.

Але найбільш обурливим є навіть не це, а те, що виплати, які отримують пенсіонери у нас із минулого року почали оподатковувати… Водночас глава Міністерства соціальної політики Павло Розенко гучно заявляє, що цьогоріч, незважаючи на збереження 15-відсоткової норми оподаткування пенсійних виплат, податком обкладаються вже тільки пенсії, вищі за 4134 гривень (раніше поріг становив 3654 гривень). Проте це теж є прихованим здирством коштів із літніх людей.

А що вже говорити про обмеження пенсій для працюючих пенсіонерів, яких поставили перед вибором: або заробітна плата, або мізерна державна допомога. Справа в тому, що у нашій державі ті, кому за 60, працюють не заради збагачення, а тому, що хочуть вижити.

– Індексацію не виплачують, пенсія мізерна, а ціни на товари і послуги постійно зростають. Єдиний вихід – працювати. Звичайно, вже сили не ті, що в молодості, але іншого виходу не маю. До речі, у кожного своя мотивація на те, аби ходити на роботу. Чимало самотніх старих просто задихаються у чотирьох стінах, – каже ужгородка Софія Галовець.

– Ми з дружиною вчителі. Обоє не юні. Однак діти живуть далеко, мусимо працювати, допомагати і їм, і онукам. Через закон про пенсійні податки щомісяця кожен із нас втрачає по 500 гривень, а сімейний бюджет стає біднішим одразу на тисячу. Протягом року наша родина недоотримує цілих 12 тис. гривень. Для нас це – колосальні гроші, – запевняє інший мешканець міста над Ужем Сергій Полончак.

«Обрізні» на 15 % пенсії закарпатці сприймають справді боляче, тим більше що собі нардепи державні виплати нещодавно вкотре підвищили. Неконституційна норма, яка стала законом, робить населення ще біднішим, ще більш соціально незахищеним. Тому й не дивно, що в Україні, у області, у нашому місті стільки невдоволених… Адже своє пенсійне забезпечення люди роками напрацьовували не для того, аби на схилі літ відчути себе нікому не потрібними…

“Наш Ужгород”